Розділ 7

Сніжана притулилася спиною до вхідних дверей, відчуваючи, як вони здригаються від її власного серцебиття. У грудях панував справжній хаос: ще хвилину тому вона зважувала пропозицію шлюбу з мільйонером, а тепер перед нею стояла жінка, яка була причиною кожної зачиненої перед її носом брами.

— Мамо? — голос Сніжани був схожий на тріск тонкого льоду. — Ти... чому ти приїхала?

Катерина відставила келих і окинула доньку критичним, гострим, як скальпель, поглядом. У її очах не було каяття, лише та сама хижа енергія, що колись тримала в напрузі всю країну.

— Я дізналася, що ти нарешті покинула того свого... як його? Чорнописького? Ну й прізвище… — зневажливо змахнула рукою з ідеальним манікюром. — От і розумничка! Я три роки не могла спати, знаючи, що моя донька миє тарілки в хрущовці для якогось чорнороба. Ти марнувала свій дар на невдаху, Сніжано! Я готувала тебе для палаців, а не для черг у супермаркетах. І… даремно ти так намагаєшся віддалитися від мене.

— Я не просто мила тарілки, мамо, я намагалася бути щасливою без софітів! — вигукнула Сніжана, відчуваючи, як усередині закипає давній, витриманий роками гнів.

— Щастя без грошей — це галюцинація! — відрізала Катерина, підходячи ближче. Від неї пахло «Шанеллю» і сигаретним димом; цей запах миттєво повернув Сніжану в дитинство, сповнене муштри. — Слухай мене. В місті тільки й розмов, що про нову екранізацію «Тарзана». Генріх шукає обличчя. Справжнє обличчя! Ти мусиш піти на проби. Ти — ідеальна Джейн. Ти вмієш усе, чого я тебе вчила. Стріляй, бийся, зваблюй — але отримай цю роль!

Сніжана гірко розсміялася. Сміх був істеричним, він виривався з самої глибини її змученої душі.

— Я вже була там, мамо! — вона зробила крок вперед, і Катерина вперше за вечір відступила, не змогши приховати неабиякого здивування. — Я була на пробах. Виклалася на повну. Я була кращою за всіх! Мною захоплювалися, аплодували. І знаєш, що сталося потім? — вона витримала драматичну паузу, а тоді з гіркотою й болем викарбувала: — Режисер відкрив папку з моїм прізвищем. Твоїм прізвищем! Трясця! Краще б я таки змінила його на Чорнописька!

Дівчина схопилася руками за голову, її пальці вчепилися у волосся. Емоції захлинали її, наче цунамі.

— Іди звідси, — прошепотіла Сніжана. — Просто йди. Ти вже зробила для моєї «кар’єри» достатньо.

— Не кажи так, люба. Ти ж знаєш, я роками зі шкіри лізла, щоб дати тобі освіту, майбутнє… Не хотіла, щоб усе було так! — скривилася з болем Катерина.

— Звісно! До речі, нагадай мені... я трохи забула деталі твого «тріумфу», — Сніжана почала повільно обходити матір по колу, наче хижак. — Що саме ти тоді бовкнула в той невимкнений мікрофон на благодійному вечорі в прямому ефірі? Ну ж бо, процитуй свою класику! Як ти там називала тих нещасних дітей, для яких люди збирали гроші на лікування? «Біомаса»? «Генетичне сміття», яке заважає тобі насолоджуватися фуршетом?

— Сніжано, це було непорозуміння, я була втомлена... — почала було Катерина, намагаючись зберегти величну міну.

— Втомлена від власного цинізму? — вигукнула дівчина. — Тебе зненавидів увесь народ! Твоє прізвище — Берг — тепер звучить як діагноз. Люди плюють, коли чують його. І тепер я, твоя донька, маю стояти перед ними й просити про шанс? Ти залишила після себе випалену землю, мамо. Через тебе і твої «бенефіси» мені в очі кажуть, що я ніколи не отримаю жодної ролі. Жодної! Бо всі продюсери й режисери бояться, що я виявлюся така ж, як ти!

Катерина примружилася, її обличчя на мить стало схожим на маску з античної трагедії. Вона нервово стиснула ніжку келиха.

— То вони так кажуть? Що ти ніхто через мене? — в її голосі прорізалася звична зарозумілість. — Вони просто нікчеми, Сніжано. Не варті твого мізинця.

— Це я для них нікчема, мамо! — Сніжана раптом затихла, і цей спокій був страшнішим за крик. — Я — донька жінки, яка зневажає народ, і чоловіка, який їх пограбував. Море людей досі віддають борги, а дехто й не витримав! Це тавро, яке не змивається. І не треба вмовляти мене на проби. Я там уже була і бачила той погляд... погляд, повний огиди до всього нашого роду.

Сніжана відвернулася до вікна, важко дихаючи. Вона відчувала на собі пильний погляд Катерини й розуміла: три дні, які дав їй Силачук, тепер здаються не часом для роздумів, а єдиним шансом вирватися з цього проклятого кола.

Катерина Берг лише витончено повела плечем, ігноруючи біль у голосі доньки. Вона повільно поставила келих на старий, накритий клейонкою стіл, і в її очах знову запалав той самий фанатичний вогник, який свого часу зробив її зіркою і водночас спалив її репутацію.

— Яке значення має те, що я сказала понад двадцять років тому? — холодно промовила Катерина. — Глядач — це примхлива дитина. Сьогодні він кидає каміння, а завтра, якщо ти даси йому справжнє видовище, він цілуватиме твої сліди на піску. Сніжано, послухай мене: ти — донька неординарних людей. У твоїх жилах тече кров переможців, а не сірих мишей. Твій батько зумів вибудувати імперію з нічого, а я тримала в заціпенінні зали на тисячі людей.

Вона підійшла до Сніжани і, попри опір дівчини, міцно схопила її за плечі, заглядаючи в очі з лячною інтенсивністю.

— Ти повинна піти на все. Чуєш? На все! Якщо треба — бреши, якщо треба — маніпулюй, використовуй кожен свій подих, щоб отримати цю роль. Це твій шанс повернути нам велич. Не смій помирати за стійкою спортзалу! Ти варта того, щоб світ знову здригався від прізвища Берг, але цього разу від захоплення. Знайди вихід, Сніжано. Ти хитра, ти талановита, ти — моя кров.