Розділ 5

Сніжана здригнулася, коли почула перші слова про «умову». У її голові миттєво спрацював захисний механізм, виплеканий роками життя в брудному залаштунковому світі, про який так багато розповідала мати.

— Умова? — вона різко перебила його, і в її голосі забриніла презирлива сталь. — Я так і знала. Весь цей спектакль із кавою, розмовами про мистецтво та Берроуза — просто довга прелюдія до банального торгу? Ви хочете купити мене, пане Іване? Хочете, щоб я стала вашою черговою іграшкою в обмін на роль?

Вона видавила з себе гірку, майже болючу посмішку, яка більше нагадувала гримасу відрази.

— Яке розчарування. Я думала, ви справді побачили в мені талановиту актрису, а ви просто оцінили молоде тіло, яке можна вигідно виміняти на контракт. Що ж, ціна за роль Джейн виявилася передбачувано низькою. Я хочу цю роль, але не настільки, щоб... — затнулася, вагаючись, які слова підібрати. Усе-таки розмовляє не з будь-ким.

— Ви не так мене зрозуміли. Я пропоную вам шлюб, а не інтрижку, — несподівано рішуче відказав власник кабінету.

Сніжана завмерла, не в змозі вимовити жодного слова. Повітря раптом стало розрідженим, наче вона опинилася на вершині гори. Дівчина дивилася на пана Івана й чекала, що він зараз розрегочеться, скаже, що це такий жорсткий акторський етюд, перевірка на витримку. Але він мовчав, і в його погляді не було ні краплі іронії.

— Вийти за вас... заміж? — нарешті видихнула, і це прозвучало як тихий зойк. — Ви жартуєте? Невдало.

— Ні. Я серйозно. Послухайте, послухай мене, я все поясню, — схвильовано проказав.

— Не може бути… Пане Іване, це... це неможливо. Ви ж розумієте, як це виглядає? Я не зможу. Не вірю, що ви це серйозно. Це божевілля!

Усе ще сприймаючи це за жорстокий розіграш, дівчина різко розвернулася, збираючись вибігти геть, але чоловік виявився швидшим. Він м’яко, але владно перехопив її за зап’ястя. Його дотик був сухим і гарячим.

— Вислухай мене, Сніжано. Тільки п'ять хвилин, — голос його став тихим, майже благальним.

Він обережно підвів її назад до крісла й майже примусив сісти. Сам не сів — залишився стояти поруч, дивлячись у вікно на місто, яке підкорив не одне десятиліття тому.

— Колись я був таким, як ти, — почав, і його голос зазвучав інакше — у ньому з’явилася туга, якої Сніжана раніше не помічала. — Я походив із такої бідної родини, що навіть старі меблі в моїй кімнаті були розкішшю. Я мав талант, амбіції і порожні кишені. Тоді на мене накинула оком одна дівчина. Вона була з дуже впливової сім’ї. Знаєш, такий собі каприз розбещеної доньки магната — захотіла гарного, талановитого хлопця собі в «колекцію». Її батьки були проти, м’яко кажучи, але вона тупотіла ногами, поки вони не здалися.

Він гірко посміхнувся власним спогадам.

— Вони допомогли мені розкрутитися. Ввели у вище суспільство, дали капітал, навчили манер. Я став тим, ким я є зараз, завдяки тому шлюбу. Але я ніколи не кохав свою дружину. Вона була... — затнувся, підбираючи слова. — Не ідеалом, скажімо так. І характер, і зовнішність мала такі, що заздрити мені могли тільки з приводу впливового тестя. А в моєму серці тоді жила інша дівчина. Бідна, як і я, але прекрасна.

Він нарешті подивився на Сніжану, і в його очах промайнув вогник, від якого дівчині стало ніяково.

— Ти дуже схожа на неї. Коли ти вчора вийшла під світло софітів, я на мить повірив, що час повернувся назад. В юності я пожертвував коханням заради багатства. Думав: «Зараз зароблю мільйони, а потім зможу мати все, чого захочу». Але життя не так влаштоване. Кохання не чекає на банківських рахунках.

Іван підійшов ще ближче, схилившись до неї.

— Моя молодість минула, Сніжано. Але зараз я можу дозволити собі багато чого. Зокрема такий... каприз, скажімо так. На щастя, я пережив свою жінку і хочу хоч на старість відчути себе коханим. Хочу, щоб поруч була молода красуня, яка нагадуватиме мені про те, що я втратив. Подаруй мені ці приємнощі, цю ілюзію щастя. Натомість отримаєш усе: роль, про яку мріяла, захист від преси, багатство, славу. Твоє минуле зникне в тіні мого впливу.

Він зробив паузу, чекаючи, поки вона усвідомить почуте.

— Умова одна: ніхто ніколи не повинен знати про нашу домовленість. Будеш вдавати перед усіма — і переді мною також, — що у нас справжнє, шалене кохання. Ти — актриса, Сніжано. Це буде твоя найголовніша роль. Зіграй її для мене, і я зроблю тебе королевою.

Сніжана дивилася на нього, відчуваючи, як світ навколо неї руйнується і перебудовується наново. Різне бувало, але аж настільки розгубленою вона не почувалася ніколи. Що робити? Це питання зовсім не вирішувалося. Мабуть, тому, що вона досі не могла повірити, що чоловік говорить серйозно. Запитала:

— Ну, припустимо, я б погодилася. Думаєте, це спрацює? Мене сприйматимуть без тіні батьків? І взагалі… Як ви це собі уявляєте? Ми ж із різних світів і поколінь.

— Звісно спрацює. Шлюб — це твоя єдина абсолютна броня, — вкрадливо продовжив пан Іван. — Розумієш? Коли ти станеш моєю дружиною, жоден журналіст не наважиться згадати про «піраміди» твого батька чи скандали матері. Ти станеш частиною мене. Моє ім'я поглине твоє минуле, випалить його дотла. Статус дружини власника медіахолдингу дає недоторканність. Принаймні часткову. Студія не просто дасть тобі роль — вони будуть щасливі, що дружина головного інвестора прикрасить їхній фільм.