Інтерлюдія 4. Людяність.

Локація 8.
Шеньчжень, Китай. Район Наньшань («Долина роботів»). Презентаційний павільйон корпорації клану Є.
Час: 10:00. Середа.

Світло софітів розрізало напівтемряву гігантського залу, вихоплюючи на сцені п'ятдесят ідеальних, нерухомих фігур. Візуально вони нагадували моторошні «екшн-фігурки» живих К-поп-зірок у натуральну величину. Обличчя з ідеальними пропорціями, статичні модельні пози з незворушним виразом, наче в манекенів з елітної вітрини.
Голова технологічного синдикату клану Є, батько Є Мень, одягнений у бездоганний темний костюм, стояв перед натовпом інвесторів та міжнародної преси. 
— Західні корпорації думають, що монополізували майбутнє, — рівним, поставленим голосом вимовив він у мікрофон. — Але майбутнє належить тим, хто закриває потреби людини ефективніше, залишаючи їй право на приватність. Корпорація клану Є представляє лінійку роботів-гуманоїдів. Ваш ідеальний домашній компаньйон за сімнадцять тисяч п'ятьсот двадцять доларів.
Він зробив ледь помітний жест рукою. Найближчий до нього андроїд плавно повернув голову.
— Вісімдесят вісім варіантів руху, — коментував голова Є, поки робот демонстрував ідеальну моторику. — Фірмова біоміметична шийна конструкція з подвійним шарніром. Вона відтворює до дев'яноста відсотків базових рухів людини. Але головне не в механіці. Головне — у розумінні.
Робот зробив кілька кроків і зупинився на краю сцени, дивлячись у зал.
— Наш робот працює на першій у світі емоційно-чутливій мовній моделі, — продовжував спікер. — Архітектура спирається на принципи когнітивної нейронауки. Він розпізнає понад двадцять тонких емоційних станів із точністю понад дев'яносто відсотків. Швидкість інтуїтивної реакції на Ваші запитання або накази — всього п'ятсот мілісекунд.
— Радий бачити Вас сьогодні, — несподівано промовив робот, звертаючись до зали.
Система міміки працювала бездоганно: затримка синхронізації мовлення й рухів губ становила жалюгідні двадцять мілісекунд, створюючи ефект надзвичайно живого спілкування. Це викликало легкий мороз по шкірі, той самий ефект «зловісної долини», ніби перед тобою стояла жива, дихаюча лялька-людина. Але цифри на гігантському екрані за спиною спікера говорили самі за себе: понад тринадцять тисяч попередніх замовлень ще до завершення презентації.
— Ми знаємо, чого боїться сучасний споживач, — представник клану Є перейшов до головного козиря. — Ви боїтеся, що Ваші дані опиняться на хмарних серверах інших корпорацій. Тому Робот-гуманоїд керується нашою власною операційною системою Agent Sens7 Memory OS. Жодної критичної залежності від зовнішньої хмари. Усі дані про Ваші звички, емоції та побут обробляються локально. Ви зберігаєте повне право власності на своє життя і можете встановлювати будь-які апаратні обмеження безпеки.
Це був прямий ринковий удар по конкурентах, вони створили ідеальний комерційний продукт. Їхні машини, були націлені на абсолютне закриття людських потреб: від догляду за літніми людьми та прийому гостей до цілодобової психологічної підтримки і також майже не відрізнялись від людей. Світ просто розколювався на зони впливу техногігантів, кожен з яких грав на своєму рівні.

✨✨✨✨
Локація 9.

Осло, Норвегія. Університетська клініка «Ріксгоспіталет».
Час: 22:15. Четвер.

Скандинавський мінімалізм приймального відділення діяв на нерви сильніше, ніж крики у східноєвропейських лікарнях. Стерильно-білі стіни, м'яке приглушене світло, дизайнерські крісла. І абсолютна, ватяна тиша, крізь яку пробивалося лише тихе, сипле дихання чотирирічного Ларса.
Його мати, Астрід, сиділа на краєчку стільця, притискаючи хлопчика до себе. Малий горів. Шкіра була сухою і гарячою, як пустельний пісок, а на губах уже виступала запечена кірка. Настінний монітор показував цифру 40.1°C.
Навпроти них, за скляним столом, сидів черговий лікар, доктор Йонсен — жива людина, втілення норвезької незворушності. На його шиї висів ультрасучасний стетоскоп, але в руках він тримав планшет із затвердженим Міністерством охорони здоров'я протоколом «Скандинавського базового догляду».
— Докторе, благаю Вас, зробіть щось, — голос Астрід зірвався на шепіт. — Температура сорок і один, дві години не падає. Він уже майже не реагує на своє ім'я. Його тіло здригається, це схоже на передсудомний стан. Дайте йому антибіотик, зробіть укол, збийте це!
Доктор Йонсен зітхнув із м'якою, майже батьківською поблажливістю:
— Астрід, заспокойтеся. Ви занадто драматизуєте. Температура — це природна реакція організму, який бореться з вірусом. Наш золотий протокол чітко каже: жодного агресивного втручання. Організм дитини має пройти цей етап самостійно.
— Самостійно?! У нього вже сорок та один! Його мозок просто звариться!
— Організм — це збалансована система, — монотонно, наче цитував інструкцію до мікрохвильовки, відповів Йонсен. — Ми дали йому дозу парацетамолу в сиропі. Більше не можна — це токсично для печінки. Зараз я випишу Вам направлення на купівлю спеціальних охолоджувальних компресів. Провітрюйте кімнату, давайте йому воду кімнатної температури й гуляйте на свіжому повітрі, якщо немає дощу. Сонце і повітря — найкращі лікарі. Йдіть додому.
— Він помре вдома! — закричала Астрід, але лікар уже закрив її картку.
Протокол було виконано бездоганно. Згідно з інструкцією, дитина з лихоманкою не потребувала госпіталізації, поки не почнеться відмова органів. Європейська медицина виховала покоління лікарів-функціонерів, які щиро вірили, що лікувати хворобу ліками — це варварство та перенавантаження імунітету.
Через шість годин Ларс помер у своїй кімнаті з відкритим навстіж вікном. Судоми зупинили серце дитини, поки його мати міняла вогкі ганчірки на його чолі, як велів прогресивний європейський стандарт. Жодного розслідування не було — лікар діяв суворо за гайдлайном. Дитина просто потрапила у відсоток природного відбору.