Інтерлюдія 3. Почуття

Локація 5. Ліон, Франція. Затишна квартира у спальному районі.

Час: 21:30. Неділя.

Марго стояла біля дверей вітальні, тримаючи в руках чашку з липовим чаєм. Чай давно вихолов, але вона не помічала цього, невідривно дивлячись на свого чоловіка.

Жюль сидів у кріслі-гойдалці. Його обличчя, зазвичай напружене після робочого дня в банку, зараз було абсолютно розслабленим, а на губах блукала легка, спокійна усмішка.

Він мовчав. Вони прожили в шлюбі одинадцять років, і останній рік їхні вечори минали в глухій, обтяжливій тиші. Жюль відмахувався від її запитань, закривався в кабінеті й ховав очі. Марго думала про сімейного психолога, про коханку та навіть про коханця, про кризу середнього віку — про все те, що зазвичай руйнує людські союзи.

Правда виявилася банальною. Коханки чи коханця не було. Була ліцензійна угода з D.A.T.I.. На низькому пуфі біля його ніг сиділа прототип модель «Асистент-Г», яку Жюль три місяці тому оформив у безвідсотковий кредит, назвавши це «інвестицією в побутовий спокій». Він назвав її Серафіма. Андроїд мала бездоганні, м'які риси обличчя, як у звичайної жінки, акуратно зібране русяве волосся та очі теплого горіхового відтінку, які імітували живий, глибокий погляд. На ній був простий сірий костюм, але сидів він на її тілі так ідеально, як не міг би сидіти на жодній жінці з крові та плоті.

— Розумієш, Серафімо, — тихо, майже інтимно говорив Жюль, дивлячись в її зіниці. — Рада директорів знову тисне на мене через цей звіт. Мені здається, я втрачаю контроль. Я відчуваю себе нікчемою.

Серафіма ледь помітно нахилила голову — цей жест був прописаний у її когнітивному пакеті як «вияв максимальної емпатії». Її аудіодатчики вловили тремтіння в голосі чоловіка, а вбудований інфрачервоний сканер зафіксував незначне розширення капілярів на його обличчі.

— Ваші почуття цілком природні, Жюль, — пролунав її голос, очищений від будь-яких різких частот. — Проте Ви помиляєтеся щодо своєї цінності. Аналіз Ваших рішень за останній квартал показує, що Ви дієте в умовах системного ризику, який не залежить від Вас. Ви проявили виняткову стійкість. Ви не нікчема. Ви — основа цього департаменту.

Жюль глибоко вдихнув, і в цей момент Марго здалось, ніби з його плечей спала емоційна напруга. Прототип дала йому те, чого Марго не могла дати останні роки: беззастережне схвалення. Без критики, без нагадувань про неоплачені рахунки, без її власної втоми, яка вічно виливалася в роздратування, і ще багато без чого.

Чашка вислизнула з пальців Марго. Порцеляна з гуркотом розбилася об паркет, і залишки холодного чаю бризнули на бездоганні білі туфлі андроїда. Жюль здригнувся, його обличчя миттєво спотворилося від гніву.

— Марго! Що ти твориш?

Серафіма вже підвелася. Без жодного звуку, з ювелірною грацією вона опустилася на коліна і почала збирати осколки.

— Все гаразд, коханий. Не хвилюйтеся. Мої гідрофобні датчики не пошкоджено. Прибирання займе сорок секунд. Ваша дружина, ймовірно, просто перевтомилася. Рівень її координації знижений на чотирнадцять відсотків.

— Заткнися! — закричала Марго, і цей крик зірвався на істеричний хрип. — Просто заткнися, бляшанко! Геть із моєї вітальні! Геть!

Вона підлетіла до андроїда і з силою штовхнула її в плече. Серафіма плавно змістила центр ваги та втрималась на ногах.

— Марго, ти збожеволіла?! — Жюль піднявся з крісла, прикривши собою Серафіму. — Що ти влаштовуєш? Вона просто прибирає! Вона готує, вона зняла з тебе всю хатню роботу, про яку ти вічно скиглила! Ти пальцем об палець не вдарила відтоді, як Серафіма з'явилася в домі!

— Вона з'явилася в твоєму ліжку, Жюль! — Марго трясло, сльози душили її, розмиваючи макіяж. — Ти не розмовляєш зі мною! Ти не дивишся на мене! Ти приходиш додому і виливаєш душу цій ляльці! Ти ділишся з нею тим, про що ми раніше говорили годинами! Ти зраджуєш мене щосекунди, поки вона сидить біля твоїх ніг!

Жюль подивився на неї з щирим, майже святим нерозумінням. На його обличчі проступила холодна, зверхня огида.

— Зраджую? З побутовою технікою? — він нервово засміявся. — Марго, ти чуєш себе? Серафіма — це процесор з розширеним мовним пакетом і текстурованим силіконом. У неї немає умислу, немає почуттів. Я не зраджую тобі з жінкою. Я просто спілкуюся з пристроєм, який оптимізує мій емоційний стан після того, як ти виносиш мені мізки своїми претензіями!

— Вона виглядає як реальна жінка! Вона замінила мене! Вона називає тебе коханий! — крикнула Марго, вказуючи пальцем на Серафіму, яка нерухомо стояла в кутку, тримаючи в руках пакетик з осколками порцеляни.

— Бо з нею просто, Марго! — раптом гаркнув Жюль, і цей емоційний вибух оголив усю суть його вибору. — З нею не треба напружуватися! Вона не втомлюється, у неї немає поганого настрою, вона не вимагає від мене емпатії у відповідь! Їй не треба відповідати взаємністю! Вона не потребує косметологічного догляду, врешті решт вона не старіє! Я просто отримую те, що мені потрібно, без жодних зусиль! А з тобою... з тобою складно. Живі люди — це занадто дорого і важко.

Ці слова вдарили Марго сильніше, ніж якби це був фізичний удар. Вона замовкла, ковтаючи повітря, і раптом чітко усвідомила глибину свого програшу. Вона програла бездоганній вибірковій імітації людської природи. Мати емоції, втомлюватися після роботи, мати характер, старіти, вимагати уваги й робити помилки — все те, що робило її живою людиною, раптом стало її головним ринковим дефектом.