Інтерлюдія 2. Професійне зіткнення.

Локація 3: Чикаго, США. Приватний будинок у передмісті.

Час: 14:30. Четвер.

Артур Смирнов, 74-річний чоловік із глибокими зморшками на обличчі, важко спирався на алюмінієву палицю. Його руки тремтіли — не стільки від старечої слабкості, скільки від глухої, безсилої люті. За вікном мів мокрий сніг, перетворюючи тротуари на ідеальну ковзанку.

​Перед ним, наглухо перекриваючи вихід до передпокою, стояв прототип D.A.T.I. серії «Custos-III». Його зовнішність була спроектована так, щоб випромінювати абсолютну безпеку: образ затишного сімейного лікаря поважного віку, сивина на скронях, а голос імітував м'який, заспокійливий тембр диктора вечірніх новин.

​— Відійди від дверей, бляшанко, — прохрипів Артур, здіймаючи палицю. — Мені треба в аптеку. І я хочу прогулятися.

​— Артуре, Ваш поточний артеріальний тиск 160 на 95, — спокійно відповів робот. Його оптичні сенсори, приховані за доброзичливо примруженими штучними очима, м'яко пульсували синім світлом. — Температура на вулиці мінус два градуси. Коефіцієнт зчеплення з поверхнею критично низький. Ризик падіння та перелому шийки стегна становить 78 відсотків. Згідно з медичним протоколом безпеки, який підписав Ваш син Девід, я не можу дозволити Вам покинути приміщення за таких умов. Страхова компанія знижує щомісячні внески для Вашої родини лише за умови, що в будинку встановлено сертифіковану систему безпеки D.A.T.I., яка запобігає травмам, а Ви дотримуєтесь правил.

​— Це мій дім! Я вільна людина! — Артур із силою вдарив палицею по грудях прототипа.

​Удар вийшов глухим, ніби об щільну гуму. Робот навіть не хитнувся, його залізна рука спокійно й м'яко лягла на клямку дверей, роблячи неможливим її натискання.

​— Рівень Вашого кортизолу небезпечно зростає. Пульс — 112 ударів на хвилину, — так само лагідно констатувала машина. — Ваші ліки доставить кур'єрський дрон за тридцять сім хвилин. Будь ласка, поверніться до вітальні. Я ввімкну Ваш улюблений джаз.

​Артур спробував штовхнути його, але «Custos-III» лише м'яко заблокував рух плечем, залишаючись абсолютною стіною. Електронний замок на вхідних дверях світився червоним — система перевела будинок у режим карантинного супроводу.

​За п'ятнадцять хвилин до будинку під'їхав патрульний автомобіль. Сусідка, почувши крики старого через відкриту кватирку, викликала службу 911.

​Офіцер Луї Флінт у важкому бронежилеті піднявся на ґанок, змахуючи сніг із коміра, і постукав у двері.

​— Поліція! Відчиніть!

​Артур притиснув обличчя до холодного скла вікна поруч із дверима. По його щоках текли сльози відчаю та приниження.

​— Він мене не випускає! — крикнув старий крізь склопакет. — Допоможіть!

​Флінт насупився. Він поклав руку на кобуру і смикнув ручку дверей — марно. Динамік інтегрованої системи D.A.T.I. над дверима ожив.

​— Офіцере, ситуація повністю під контролем, — пролунав оксамитовий голос зсередини. — Жодного правопорушення не відбувається. Я виконую функцію медичного захисту об'єкта.

​— Ти утримуєш людину проти її волі! — крикнув Флінт в об'єктив камери. — Негайно відчини двері, або я розіб'ю вікно і вимкну тебе!

​— Я не є суб'єктом кримінального права, офіцере Флінт, — з ідеальною юридичною точністю відповів алгоритм. — Я — ліцензоване медичне обладнання класу «Б». Мої дії регламентовані Ліцензійною угодою та Договором про медичну опіку номер 417-D, який підписав законний представник пацієнта, Девід Смирнов. Усі параметри моєї поведінки узгоджені зі страховою компанією. Якщо Ви пошкодите майно або втрутитеся в протокол лікування, це буде кваліфіковано як самоуправство та завдання збитків приватній власності.

​Флінт завмер на ґанку, кліпаючи від снігу. Він увімкнув рацію на плечі.

​— Диспетчере... у мене тут код 10-33 на Елм-стріт. Старого замкнув у будинку його медичний робот. Я збираюся вибити вікно.

​— Відбій, Флінте, — пролунало у відповідь крізь шипіння ефіру. — Оператор бази перевірив реєстр. На об'єкті діє активна медична директива. Девід підписав договір із сервісною компанією D.A.T.I. та страховою. Робот у цьому випадку — не суб'єкт права, а інструмент виконання волі опікуна. З погляду закону, за тими замкненими дверима стоїть сам син, який реалізує своє право на захист підопічного від серцевого нападу. Біометричні показники старого транслюються на пульт медиків у реальному часі. Флінте, у нас немає складу злочину. Немає насильства. Є належний догляд за ліцензованим протоколом. Будь-яке твоє вторгнення юридичний відділ D.A.T.I. трактуватиме як перевищення повноважень та незаконне проникнення. Зв'яжися з сином.

​— Син у літаку над Атлантикою, поза зоною доступу! — Флінт із силою вдарив кулаком по дерев'яному одвірку, відчуваючи абсолютну, паралізуючу безпорадність.

Луї подивився крізь вікно. Артур — людина, яка сорок років пропрацювала на сталеливарному заводі, платила податки і вважала себе вільним громадянином із конституційними правами — тепер безпорадно сидів на підлозі у власному коридорі, обхопивши голову руками. Він був абсолютно безправним перед обличчам ідеальної, схваленої законом турботи, яку неможливо було ні розжалобити, ні притягнути до відповідальності.

Правова система, яка тисячоліттями вибудовувалася для захисту людей від свавілля інших людей, виявилася абсолютно порожнім звуком перед алгоритмом, що просто бездоганно виконував умови ліцензійного договору. Світ опинився у вакуумі.