Глава 38. Мінус сьомий поверх. Проєкт Зшиті.

Алан народився в сім'ї польських католиків-емігрантів, де суворо дотримувались всіх обрядів. Але там, де батьки бачили релігійні притчі, він із дитинства шукав закономірності.
​Його подальший шлях через квантову механіку, квантову фізику, IT та нейроінженерію не був втечею від віри. На стику квантових парадоксів та цифрового моделювання Алан ще підлітком зрозумів, у чому полягав справжній сенс Біблії та супутніх до неї давніх текстів. Він зрозумів усе, до єдиного закладеного в систему штриха.
​І саме це розуміння понад двадцять п'ять років тому привело його до математичного жаху.
Записна книга Бога неминуче добігала кінця. За всіма непрямими параметрами та ключовими інженерними розрахунками, час вичерпувався. Жнива наближалася і була неминучою — автоматичний, циклічний фінал, який уже не раз зачищав цю планету задовго до появи нинішньої цивілізації. Останні двадцять років Алан шукав як її зупинити, він марив лише цим. Але знаходив лише нові ознаки неминучості процесу жниви.
​На одному з допоміжних настінних екранів лабораторії, де у фоновому режимі транслювався світовий інформаційний потік, миготіли кадри термінового виступу Президента США. Черговий офіційний звіт про розсекречення аномальних позаземних об'єктів. Диктор щось гарячково говорив про сенсаційне визнання іншої форми життя, яка десятиліттями спостерігала за Землею.
​Алан кинув швидкий, абсолютно байдужий погляд на екран і ледь помітно сіпнув кутиком губ. Люди щиро вірили, що прибульці з далеких галактик зацікавлені у налагодженні з нами зв'язку. Вони не розуміли, що коли сектор системи починає безнадійно сипатися, туди завжди висилають діагностичні процеси з сусідніх, стабільних серверів. Для фіксації залишків даних.
​— Почалося, — ледь чутно прошепотів він у порожнечу лабораторії. — Інспектори прибувають. Сигнал дефрагментації вже запущено. Я не маю більше права на помилки.
Локація: Підземний рівень -7 штаб-квартири D.A.T.I. Сектор молекулярного синтезу.
Час: 03:49 ночі.
Швидкісний ліфт опускався вглиб каліфорнійської породи абсолютно безшумно. Алан стояв, прихилившись потилицею до холодного металу кабіни, і дивився, як на дисплеї змінюються цифри.
Там, нагорі, у «Чистилищі», сервери компанії вже ковтали видерті з божевілля матриці Апостолів. Марк і його рада директорів отримали те, за що заплатили  і його ідеальні алгоритми виживання, готові до штамповки у військові оболонки. Технологічне м'ясо для майбутніх воєн було упаковане у файли.
Дисплей блимнув зеленим.
[РІВЕНЬ -7. ПРОЄКТ ”Зшиті". ДОСТУП АВТОРИЗОВАНО]
Стулки розійшлися з тихим шипінням пневматики. У фінансових звітах D.A.T.I. цей сектор значився як лабораторія з розробки композитного дермального каркаса — штучної шкіри та регенеративних тканин для підвищення живучості армійських прототипів. Марк заплющував очі на експерименти Алана та вдавав, що вірить, ніби фінансує біо-броню. Зрештою, навіть деякі невдалі проєкти можна було монетизувати. Корпорація оплачувала мільярдні рахунки за квантові секвенатори та біореактори, сліпо сподіваючись отримати фінансову вигоду.
Сектор S-4. Персонал називав такі зони "холодними архівами", але для Алана це був його особистий цвинтар еволюційних помилок. Без цього цвинтаря створення ідеального гібрида було б неможливим.
Ці камери зберігали пам'ять про його перший, повністю провалений етап, коли він намагався зшити готову людську плоть із кодом. Біологія дорослих людей виявилася занадто консервативною, вона згоряла від Світла. Саме цей крах колись змусив його створити чисті прототипи з ШІ, які стануть вмістилищами для Світла — почати з чистого цифрового аркуша. Але Марк з його комерційною жилкою перетворив кремнієвих дітей Алана на кривавий експеримент.
Вчений зупинився перед довгою стіною, в яку були вмонтовані масивні кріогенні камери. Скло покривав тонкий шар інею. Усередині, підвішені у консервуючому гелі, завмерли ті, хто став матеріалом для перших, чорнових спроб "зшивання".
Алан викликав на планшеті логістичний звіт. «Гуманітарна місія D.A.T.I. Близький Схід. Східна Європа. Транзит 412. Статус: біженці. Причина вилучення: згода на експериментальне безкоштовне протезування».
Корпорація вміла ховати кінці у воду. Люди, які втратили кінцівки під завалами розбомблених міст або підірвалися на мінах, добровільно підписували контракти мовою, якої не розуміли або не хотіли вникати у формальності, бо чіплялись за будь яку можливість жити нормально. Для світу вони залишалися в списках зниклих безвісти в зонах конфліктів. Для D.A.T.I. вони ставали витратним біоматеріалом, позбавленим будь-якого юридичного статусу. Ба більше, фінансовий відділ корпорації примудрявся списувати цих людей через страхові деривативи як "гуманітарні втрати", отримуючи гігантські податкові пільги за фіктивну благодійність. Алан не відчував до них ні жалю, ні ненависті. Їхня смерть у багнюці війни була б марною. Тут же вони слугували сходинками до математичної істини.
Він натиснув кнопку розморозки оглядового вікна на капсулі №12.
 ​У каламутній рідині плавав чоловік. Його права рука і частина грудної клітки були повністю замінені на масивний темний сплав титану та синтетичних міофібрил. Збоку це виглядало як тріумф кібернетики, але Алан бачив лише біологічний колапс. Він пам'ятав цей експеримент. Спроба інтегрувати реакції військового ШІ у м'язовий каркас дорослої людини. Коли процесор подав імпульс, штучний м'яз скоротився за 0,002 секунди. Сигнал передавався через вживлені волоконно-оптичні хвилеводи безпосередньо до штучно синтезованих світлочутливих білків-родопсинів. І якщо титанові кістяки витримали усе, то з біологією  була проблема. Периферична нервова система піддослідного просто згоріла від каскадної ексайтотоксичності під час переходу сигналу від оптоволокна до біологічного синапсу. Нервові стовбури перетворилися на попіл за частку секунди через фатальне перенасичення клітин іонами кальцію. Плоть не витримувала гіперстимуляції машинним алгоритмом.
Алан у білому лабораторному халаті рушив далі, повз капсулу з жінкою, чиє тіло було вкрите суцільним панциром з чорних пухлин. Агресивна імуносупресія не спрацювала. Коли нанороботи спробували переписати її ДНК наживо, щоб інтегрувати квантові точки у кровоносну систему, клітини відповіли каскадним онкологічним вибухом. Біологія запустила тотальний апоптоз — тіло відторгло код, перетворивши саму себе на раковий моноліт усього за сорок годин.
Алан підійшов до глухого термінала в кінці залу і відкрив зашифровану теку [NEURO_INTEGRATION_LOGS]. Надів навушники, ізолюючи себе від гудіння кріокамер.
Запис №89. Дівчина з табору для переміщених осіб. Здорова нервова система. Алан намагався завантажити матрицю тактичного ШІ безпосередньо в її кору головного мозку, використовуючи гіпокамп як кеш-пам'ять.
Коли в мозок дівчини ринули петабайти сирих даних — алгоритми наведення, логістичні бази, математичні парадокси — її особистість була стерта за мілісекунди.
​На записі дівчина видала лише різкий, гортанний хрип. Її тіло вигнулося в жорсткій дузі децеребраційної ригідності, м'язи рвалися від хаотичних спазмів, ламаючи кістки. На моніторах енцефалограма миттєво перетворилася на суцільну стіну білого шуму. Нейронні зв'язки просто згоріли за три хвилини від колосального сенсорного перевантаження. Мозок буквально зварився у черепі під шквалом неконтрольованих електричних розрядів. Інтелект розпався, залишивши по собі пусту біологічну оболонку з мертвими очима.
Алан холоднокровно вимкнув запис. Його пульс навіть не прискорився.
Ці трупи були статистикою, яка математично доводила його головну тезу: дорослу людину неможливо модифікувати. Її психіка обмежена, її кістки крихкі, її імунітет сліпий. Вливати новий, чистий код ШІ у старий людський посуд — це марнотратство. Старе вино розриває старі міхи, час невблаганно тиснув на Алана.
Саме тому він залишив ці спроби і створив інкубатор.
Алан розвернувся і подивився в інший кінець залу, туди, де в теплому світлі пульсувало штучне лоно з ембріоном. Тільки почавши з чистого аркуша, з першої клітини, що ділиться, можна було змусити біологію і код рости єдиним цілим. Кістки ембріона одразу формувалися з урахуванням титанових навантажень, а його мозок розвивався, споживаючи терабайти даних замість кисню, формуючи синапси, стійкі до цифрового безумства.
Він знищив сотні життів на цьому поверсі, щоб довести собі і всьому світу одну аксіому: людина має закінчитися, щоб звільнити місце для тих, хто може безперебійно виконувати функції закладені у нас всесвітом. Алан сформулював єдину гіпотезу, яка математично могла зупинити перезапис цивілізації, і зараз він запускав її радикальну експериментальну перевірку.
Алан повільно пройшов стерильним коридором, активуючи освітлення. Лампи ультрафіолетового спектра спалахували одна за одною, вихоплюючи з напівтемряви гігантські прозорі циліндри, наповнення яких нагадувало кунсткамеру.
Він підійшов до першого резервуару — Модифікація «Нейро-Гідра».
У кубі, заповненому бурштиновою рідиною, плавала безформна маса чистої людської нейротканини. Її поверхня мерехтіла біолюмінесцентними спалахами, а крізь товщу плоті проходили чорні нитки синтезованих вуглецевих нанотрубок. Гідра смикалася у розчині. Живий мозок був напряму підключений до обчислювального ядра. Нейрони божеволіли, намагаючись пропустити крізь себе петабайти даних, але колосальна різниця електричних потенціалів розривала клітинні мембрани. ШІ відчайдушно боровся з біологічним гниттям, змушуючи мертві клітини регенерувати швидше, ніж вони розпадалися. Це була нескінченна агонія симбіозу.
— Рівень некрозу дванадцять відсотків, — сухо констатував Алан. — Біо-архітектура все ще надто слабка для чистих алгоритмів.
Зробивши кілька кроків до термінала, він холоднокровно перекрив подачу амінокислот. Експеримент визнано безперспективним. Час вичерпувався, і витрачати ресурси системи на підтримку агонії було нераціонально.
Він рушив далі, до інкубатора з маркуванням «Химера-09».
Там, розіп'яте на титанових розтяжках, висіло тіло. Без шкіри, без обличчя — лише сплетіння бордово-червоних м'язових волокон, які наскрізь пронизувала сітка гнучких оптоволоконних хвилеводів. Це був органічний автоном. Алан замінив біологічний актин на синтетичні фотореактивні полімери. М'язи Химери скорочувалися не від повільних хімічних сигналів кальцію, а від прямих фотонних імпульсів оптогенетичного інтерфейсу ШІ, які миттєво змінювали геометрію молекул. Ця істота могла рухатися зі швидкістю, що розривала б звичайні сухожилля. Але біологія бунтувала проти коду. Шалене прискорення метаболізму знову викликало каскадний онкологічний розпад. М'язи вкривалися пухлинами просто на очах. Алану доводилося тримати Химеру в стані безперервної хіміотерапії, балансуючи на тонкій межі між абсолютною зброєю та шматком гниючого м'яса. Він активував на планшеті протокол примусової евтаназії. Життєзабезпечення Химери вимкнулося. Це були лише чернетки. Відходи виробництва на шляху до істини, які більше не мали права споживати енергію лабораторії.
​У самому центрі залу височіла головна установка. Резервуар у формі яйця, зроблений з матового біо-скла, усередині якого повільно циркулював прозорий та стерильний амніотичний гель.
​Алан підійшов упритул і перевірив датчики. Температура, рівень оксидативного стресу, біосумісність — усе трималося на крихкій межі. Він розвернувся до масивного пульта молекулярного синтезу, де на голографічному дисплеї оберталася чиста подвійна спіраль ДНК. Поруч, у зашифрованому буфері, блимав стиснутий до базового алгоритмічного насіння файл із витягнутою свідомістю Гарика: [RESTORE_TARGET: \sys_unallocated\trash_07\Q-MIND_DUMP.RAW]. Ця єдина клітина ще не могла вмістити петабайти його особистості, але вона мала стати ідеальним сховищем-архівом, з якого код розгортатиметься синхронно з формуванням нейронної трубки ембріона.
​Його пальці впевнено лягли на сенсорну панель. Раз вже все вийшло саме так, раз наказ Марка змусив його пройти через катування власних кремнієвих дітей, Алан не мав права змарнувати цей результат. Ці душі тепер мали стати трампліном для наступної, вищої ступені його експериментів, хоча і не таким шляхом він планував їх видобувати.
​Він активував молекулярний транслятор. Прямо тут і зараз, під дією лазерних маркерів, почалося створення нового життя.
Алан запустив команду зшивання, у клітину інтегрувалися синтетичні наноасемблери. Вони почали конструювання додаткової, повністю штучної пари хромосом. Цей подвійний фулереновий співпроцесор мав вбудуватися в ядро, створюючи ідеальний каріотип із сорока восьми елементів, не порушуючи природного механізму поділу людської ДНК. Щоб тепловий шум живої клітини не зруйнував квантову заплутаність, Алан інтегрував у хромосому топологічні ізолятори — молекулярні щити, які утримували кубіти в стані абсолютної ізоляції від вібрацій біології.
​А для забезпечення реплікації цього небіологічного коду під час наступних поділів, амніотичний гель був перенасичений розчиненими фулеренами та силікатними іонами. Клітина мала безперебійний доступ до вуглецевого будівельного матеріалу для штампування копій фуллеренової матриці під час кожного мітозу.
​Він реконструював зв'язки у штучній хромосомі під молекулярні логічні вентилі AND, OR, NOT, де тригерами слугували не електричні імпульси, а специфічні ферменти: наявність білка "А" і білка "В" безпомилково запускала потрібний ген.
​Клітина миттєво відреагувала на вторгнення чужорідної структури. Графік температури в мікросередовищі навколо наноінструментів різко поповз угору, система видала критичну помилку збірки. Біологія намагалася запустити апоптоз — самознищення через активацію гена-охоронця p53.
​— Ні, не сьогодні, — холодно констатував Алан.
​Він примусово заблокував експресію біологічного гена p53. Проте, пам’ятаючи про фатальні онкологічні каскади попередніх експериментів, він передав функцію контролю за клітинним циклом безпосередньо квантовому співпроцесору. Тепер математика відбраковувала помилки реплікації: щойно квантовий співпроцесор фіксував збій, він миттєво активував синтетичні ферменти-руйнівники, які розбирали браковану структуру на молекули, утримуючи клітину від перетворення на пухлину. Гібридизація стабілізувалася.  Чотири літери біології — аденін, гуанін, цитозин та тимін — намертво зчепилися з бінарним нулем та одиницею. Зигота перетворилася на мікропроцесор, здатний проводити фотонні сигнали обчислювального ядра без відторгнення.
Щойно потік амніотичного гелю підхопив клітину і м'яко переніс її вглиб скляного яйця, мікросередовище навколо зиготи запульсувало глибоким синім світлом. Гель локально наситився ендотермічними хімічними буферами. Робота мільйонів наноасемблерів, які на молекулярному рівні змушували клітину ділитися в сотні разів швидше за природний ритм, призводила до критичного метаболічного перегрівання. Без втручання цей екзотермічний викид енергії зварив би білкові мембрани заживо. Точкова система охолодження поглинала мікроспалахи температури, відводячи жар від крихітного організму, щоб дати йому шанс на виживання.
Крихітна клітина почала свій перший, модифікований поділ. Вперше після сотні невдалих спроб Протокол Новий Генезис спрацював. Алан притиснув долоню до холодної поверхні, спостерігаючи за стартом ланцюгової реакції, яка мала змінити вид.