Глава 34. Ч.3.Інститут шляхетних панночок імені Святого Алекса

POV: Ніколас «Нік» Хардінг
Час: 19:50 наступного дня.
Я прокинувся від того, що Гарік не гудів. Він стояв біля входу в намет у режимі «енергозбереження» — абсолютно нерухомий, як меблі. Біль у боці став тупим і далеким, ніби хтось зменшив гучність моїх нервових закінчень.
— Гей, статуя, — покликав я. — Що там у світі коїться?
Гарік миттєво «ожив».
— Температура повітря +28. Вітер південний. Рівень загрози мінімальний. У таборі спостерігається... соціальна активність.
— Соціальна активність? — я хмикнув, натягуючи черевики. — Вони що, знову ріжуть полонених чи ділять спирт?
— Негативно. Вони п'ють чай та антиоксиданти.
Я завмер з одним черевиком у руці.
— Чай? «Відкриті серця» п'ють чай? Антиоксиданти?! Ти перегрівся, друже.
Я вибрався з намету. Суданський вечір був напрочуд приємним, якщо забути про запах дизеля.
Перше, що я побачив, змусило мене протерти очі. Біля сусіднього «Хамві» стояв Наречений. Він був фахівцем, що завжди заходив у зачистку останнім і залишав після себе таку чистоту, що там навіть бактерії не виживали. Зараз цей амбал, шириною з дверну пройму, стояв із вологою серветкою і з люттю маніяка відтирав крихітну плямку на своєму берці.
— Ти серйозно? — пробурмотів я, проходячи повз. — Це ж пустеля, Наречений. Тут пил — це агрегатний стан повітря.
Він підняв на мене погляд, сповнений вселенського смутку.
— Брудний черевик — це брудна дисципліна, Нік, — пробасив він. — Святий каже, що пил забиває пори шкіри. А берці — це шкіра. Якщо вони не дихають, то і я задихаюся.
Я ледве не спіткнувся. Але добив мене Ерос. Наш секс-символ зі шрамом на півобличчя сидів біля уламка дзеркала і... я не повірив своїм очам... втирав щось у свій моторошний рубець.
— Це що, мастило для затвора? — з надією запитав я.
— Це гель з муцином равлика, — серйозно відповів Ерос, не відриваючись від дзеркала. — Рубцева тканина має бути еластичною, Хардінг. Якщо шкіру стягне в момент прицілювання, я можу схибити на міліметр. А міліметр — це чиєсь життя. Тож не заважай мені проводити техобслуговування фасаду.
— Я зараз збожеволію, Гаріку, — прошепотів я. — Вони тут усі "притрушені"?
— Ні, Притрушений там, — Гарік кивнув у бік центру табору. — Розраховує дозування вітамінів: Омега 3, залізо, група В.
Трохи поодаль я побачив М’ясника. Величезний кулеметник, який у Сомалі міг розірвати людину навпіл голими руками, зараз обережно мазав обличчя якимось білим кремом, теж дивлячись у дзеркальце.
— Чуєш, Кабане, — серйозно пробасив М’ясник, звертаючись до старшого водія. — Ти SPF оновив? Док сказав, що після сорока ультрафіолет б'є прямо по печінці через епідерміс. Я не хочу здохнути від меланоми за тиждень до виходу. Це непрофесійно.
— Оновив, — похмуро відповів Кабан, витираючи руки вологою серветкою з екстрактом алое. — Але мені здається, у мене пори забилися. Треба буде в Агронома спитати, він там якусь маску з болотної глини наколотив, каже — детокс повний.
Я завмер. Агроном, провідний сапер, який міг замінувати навіть унітаз так, що той злетів би на орбіту, тепер був головним фахівцем із «природних мінералів».
Ми йшли далі. Біля намету зв'язку сидів Шифр, наш РЕБівець, і робив дивні рухи щелепою: відкривав рота, витягував язик і закочував очі.
— Що з ним? — пошепки запитав я. — Контузія?
— Фейсбілдінг, — відповів Гарік. — Гімнастика для лицьових м'язів. Доктор Алекс пояснив йому, що постійне носіння гарнітури і стрес викликають гіпертонус жувальних м'язів, що веде до стирання емалі та мігреней.
Я ледь не завив. Поруч Цукерка — наш елітний снайпер-марксмен — сидів на ящику з патронами і хрустів сирою морквою.
— Бета-каротин, Нік, — похмуро пояснив він, помітивши мій погляд. — Для гостроти зору. Мене від неї вже нудить, але Док обіцяв клізму з ромашкою тим, хто ігнорує дієту. А в нього рука важка.
— О, Нік встав! — вигукнув Чоботар, той самий українець, що раніше вибивав зуби за косий погляд. — Сідай, друже. Тільки руки антисептиком збризкай, там на ящику стоїть. Док каже, що через брудні нігті в організм потрапляють токсини, які блокують чакру спокою.
— Яку чакру? — я впав на вільну каністру. — Ти пів року тому вибачався тільки перед мамою, і то — подумки!
— То був дефіцит магнію, Нік, — наставив палець Чоботар, кумедно відстовбурчивши мізинчик на кружці з каркаде. — Алекс пояснив: агресія — це просто неконтрольований електролітний збій. Я тепер, коли хочу когось пристрелити, спочатку п'ю шипучу таблетку. І знаєш — відпускає. Стаю м'яким, як цуценя.
Я піднявся та пішов до центру табору. Біля великого вогнища картина була не кращою — там справді відбувалося щось дивне.
Зазвичай у цей час найманці або чистять зброю, матюкаючись на пісок, або розповідають похабні історії, або грають у карти на гроші, або напиваються місцевим самогоном, від якого можна осліпнути. Але сьогодні вони сиділи колом. На ящиках з-під снарядів, на шинах. Чоловік двадцять. Головорізи, на рахунку яких переворотів більше, ніж у мене пальців.
І в центрі на каністрі з водою сидів Доктор Алекс. Він щось писав у своєму блокноті, виглядаючи до біса зосередженим і авторитетним. Картина нагадувала сюрреалістичну версію Клубу анонімних алкоголіків. Я підійшов ближче, ховаючись у тіні «Хамві». Гарік безшумно став за моєю спиною.
— ...І тоді він мені каже: «Окунь, у тебе печінка збільшена на два пальці», — скаржився величезний бойовий плавець із татуюванням павука на лисій голові. Він тримав у своїх лапищах маленьку металеву кружку, з якої йшла пара, а головне — витончено відставляв мізинчик. — Каже: «Ще один стакан віскі, і ти пожовтієш, як цей пісок». І знаєте що? Я не пив сьогодні. Я п'ю цей... як його... регідрон.
По колу пронісся схвальний гул.
— А я Вам казав, — втрутився Наречений, який щойно підійшов, поправляючи одяг. — Алкоголь — це смерть для судин сітківки. А ще я вчора Лисеня мало не пристрелив, бо він курив з мого боку. Дим руйнує мій "кришталевий зір". Я тепер як орел, тільки нервовий.
— Нервовий ти, бо магній вчасно не п'єш, — буркнув Притрушений, мінометник. Він сидів і креслив щось прутиком на піску. — Я вирахував: одна пігулка магнію B6  знижує ймовірність того, що я пошлю міну "в молоко", на 14%. Це чиста математика, пацани. Біохімія війни.
— Та пішов ти зі своєю математикою, — озвався NPC,  адміністратор табору. — Він мені вранці сказав, що я неправильно чищу зуби. Каже: «Ти руйнуєш емаль, ідіоте, інфекція з рота піде в серце, і ти здохнеш від ендокардиту, а не від кулі». Змусив мене полоскати рот корою дуба. Я тепер відчуваю себе як бобер.
Я ледь стримав сміх. NPC, який боїться карієсу? Серйозно? Ця ходяча машина вбивства, ну ну.
— А Мурчик? — хтось кивнув на "допитувача", який сидів осторонь і протирав руки вологою серветкою. — Він сьогодні полоненого навіть пальцем не чіпав.
— Негігієнічно, — тихо, майже лагідно промурчав Мурчик, розглядаючи свої чисті нігті. — У нього був брудний одяг і підозрілий висип на шиї. Док каже, що контакт із біологічними рідинами ворога без захисту — це ризик гепатиту. Я просто посидів з ним поруч і розповів про симптоми правця. Він усе розказав, тільки б я вдягнув маску.
— Точний! — раптом гаркнув Док, не піднімаючи голови від журналу.
Наш геній провалів підскочив на місці.
— Я!
— Ти чому не здав аналіз сечі ? Я вчора бачив, як ти пив колу. Це цукровий суїцид!
— Док, ну я тільки ковток... — почав виправдовуватися Точний.
— Без лідокаїну, — коротко кинув Алекс. — Наступна перев'язка врослих нігтів — «на живу».
Точний зблід і побіг за баночкою так швидко, ніби за ним гнався весь картель.
Величезний Кремезик — щитоносець, стояв перед вогнищем і мало не плакав, тримаючи в руках бляшану кружку.
— Я от досі пам'ятаю, як Док каже мені: «Кремезику, у тебе тахікардія», — скаржився цей велетень. — Каже: «Ще один енергетик, і твоє серце вибухне раніше, ніж С-4 у нашого Бетона». А я що? Я ж щит тримаю! Я маю бути горою! А тепер хто я?
Кремезик сьорбнув чаю, елегантно відстовбурчивши палець розміром із сардельку.
— Ми стали слабаками, хлопці, — сумно констатував Світлячок, піротехнік. — Ми були вовками! А тепер хто ми?
Він підняв свою кружку з чаєм, теж каркаде.
— Ми тепер — філіжанки, — підхопив Торба, відповідальний за постачання та полонених, який зараз старанно підпилював ніготь пилочкою. — Порцелянові, бляха, філіжанки! Трісь — і депресія. Я вчора в допитуваного запитав, чи не тисне йому мотузка. Він розплакався, і я розплакався. Док каже — це емпатія прокинулася через нормалізацію сну.
— Точно, Торбо! — випалив Світлячок. — Док каже: «Ти зневоднений», Док каже: «У тебе тиск», Док каже: «Помий руки перед їжею, тварина». Ех…
— Але ж працює, — заперечив Окунь. — У мене вперше за місяць не болить голова. І срачка пройшла.
— Так, мужики, але гідність! — вигукнув хтось із темряви. — Я відчуваю себе вихованцем Інституту шляхетних панночок імені Святого Алекса! Мені соромно дивитися в очі автомату!
— А Ви чули, — доєднався Агроном. — Купідон он взагалі хоче після контракту мережу косметологій відкрити. Каже, «пілінг під обстрілом» — це ніша, яка ще не зайнята. Я от думаю до нього в бізнес податись після виходу.
У цей момент Доктор Алекс підняв голову.
— Закрили роти, пацієнти, — його голос був тихим, але якимось магічним чином перекрив гул двадцяти мужиків. — Хто з Вас, «вовків», сьогодні забув прийняти магній?
Усі двадцять «вовків» винувато опустили очі.
— Я не чую відповіді, — Алекс постукав ручкою по блокноту. — Маг?
Маг зіщулився.
— Ну, Док... він гіркий.
— Гіркий? — Алекс встав. — Тобі кулю з дупи діставати було не гірко, а магній — гірко? Значить так. Хто не вип'є вітаміни — завтра на перев'язку без лідокаїну. Ясно?
— Так точно, Док! — рявкнули вони хором.
Я вийшов із тіні, спираючись на плече Гаріка (більше для ефекту, ніж через необхідність).
— Добрий вечір, шановні, — голосно сказав я. — Я не помилився адресою? Це база ПВК чи санаторій «Журавушка» для літніх вбивць?
Усі повернулися до мене.
— О, Нік! — зрадів Гамалій. — Живий! А ми думали, Док тебе зарізав.
— Док мене зашив, — я кивнув у бік Алекса. — Але я дивлюся, він тут влаштував медичну секту. Що це за збори? Інститут шляхетних найманців?
— Сідай, друже. Тільки не на холодний пісок, Док каже, простата — це наше друге серце, її треба берегти! — з іронією попередив Ленні.
Доктор Алекс подивився на мене. У світлі вогнища його обличчя здавалося втомленим, але очі сміялися.
— Це називається профілактична медицина, Хардінг, — відповів він. — Тобі теж не завадить. Сідай. Твій друг-робот може постояти, йому вітаміни не треба.
Він назвав Гаріка роботом. При всіх. Але найманці навіть вухом не повели — вони думали, це метафора. Тільки я і Гарік знали правду.
Я сів на вільний ящик. Док одразу простягнув мені кружку.
— Пий, Нік. Це каркаде. Корисно для тиску. І для душі… Я туди додав заспокійливе. Бо ти на Гаріка дивишся так, ніби у вас сімейна сцена.
— Це не сцена, це аудит ресурсів, — огризнувся я, але кружку взяв. — Філіжанки, кажете? — я посміхнувся, дивлячись на Алекса. — Ну що ж. За здоров'я.
Алекс ледь помітно підморгнув мені.
— За виживання, Нік. У цьому пеклі виживають не сильні. Виживають ті, хто миє руки.
Гарік, що стояв за моєю спиною, раптом видав звук. Це було схоже на хмикання.
— Статистично вірне твердження, — пробасив він. — Дизентерія вбила більше солдатів, ніж кулемети.
Найманці переглянулися.
— Чули? — підняв палець Вуду. — Навіть Ірландець шарить! А він машина вбивства! Все, завтра ми теж приєднаємось до Вашого флешмобу і всі митимемо руки з милом! Два рази!
Дивлячись на цих термінаторів, які обговорювали користь кори дуба для ясен, я зрозумів наші ПВК офіційно перетворилася на «Об'єднаний міжнародний Інститут шляхетних панночок імені Святого Алекса, тьфу, найманців». І найстрашніше було те, що мені теж хотілося запитати в Алекса, чи не занадто блідий у мене колір обличчя після наркозу.
— Док, — покликав я.
— Що?
— А маски з равликами у нас є? Бо Рюк каже, що у нього мімічні зморшки від оптики з'явилися...
Табір вибухнув реготом. Я сміявся разом з ними, тримаючись за бік. А посеред усього цього хаосу сидів Доктор Алекс, який за рік одним блокнотом і харизмою перетворив тридцять професійних психопатів на зразкових пацієнтів.
І, чесно кажучи, я ніколи ще не відчував себе в такій безпеці. Одне було ясно точно: якщо хтось із картелю зараз нападе на табір, ці філіжанки розірвуть їх на шматки. Не за гроші. А за те, що ті перервали їхню вечірню чайну церемонію зі Святим.