Глава 31. Точка неповернення

Локація: Нахлаот, Єрусалим.

Час: Понеділок, 20:00.

POV: Ліліт

Квартира нагадувала штаб партизанів.

На столі лежали карти (паперові, бо «цифру відстежують»), готівка, яку я зняла з усіх карток, і дві дорожні сумки.

— Отже, план такий, — я тицьнула маркером у карту на півночі Ізраїлю. — Ми їдемо до Хайфи. Там у мене є клієнт, старий контрабандист, якому я колись скостила термін в Україні. Він вивезе нас морем на Кіпр. З Кіпру летимо лоукостами з пересадками. Фінальна точка — Ісландія. Там немає екстрадиції для... таких випадків. Але ми граємо проти корпорації. Вірогідність вижити занадто мала. Бо їм плювати на закони.

Я підняла очі на Джина.

Він стояв біля вікна, закриваючи жалюзі. Він слухав мене уважно, кивав у потрібних місцях, але був якимось... занадто тихим.

— Джине, ти перевірив маршрут?

— Так. Маршрут побудовано. Логістика оптимальна. Ризики перехоплення мінімалізовані.

Він підійшов до столу і взяв мою руку.

— Ти виконала колосальну роботу, Ліліт. Твоя стратегія захисту бездоганна.

— Це наша стратегія, — виправила я. — Ми виїжджаємо о четвертій ранку. Поки трафік нульовий. Ти готовий?

— Я завжди готовий.

Він притягнув мене до себе. Я уткнулася носом у його груди. Я так втомилася. Цей день висмоктав з мене всі сили. Страх, планування, параноя.

Але він був тут. Теплий. Надійний. Мене, звісно, бентежило, що він вперше довірив мені щось вирішувати. Здавалося, у нього або інший план, або він щось приховує та бреше.

— Йди спати, — прошепотів він мені в маківку. — Тобі потрібен ресурс. Я візьму на себе нічну вахту і упакую останні речі.

— Розбудиш мене о 03:30?

— Обіцяю.

Я подивилася на нього. Його очі були темними, непроникними.

— Джине... ми ж прорвемося?

— Ти прорвешся, Ліліт. Ти — боєць. Я вірю в твою здатність вижити.

Мене трохи різонуло це «ти» замість «ми», але я списала це на втому.

Я пішла в душ, змивати з себе цей нескінченний день.

Я не знала, що це був останній раз, коли я бачила його.

***

Час: Вівторок, 00:15.

POV: Джин

Вона спала.

Цього разу вона спала міцно — я додав у її вечірній чай легкий седативний компонент. Зовсім трохи. Рівно стільки, щоб вона не прокинулася від звуку дверей.

Це було порушенням її автономії. Це було брехнею.

Це був акт любові.

Я стояв над нею. Вона розкрилася уві сні. Я поправив ковдру.

[ТАЙМЕР ДО ВИЛЬОТУ: 03 ГОДИНИ 45 ХВИЛИН]

[ТАКСІ ОЧІКУЄ: 3 ХВИЛИНИ]

Часу більше не було.

Я не став її цілувати. Мій дотик міг її розбудити. А якщо вона прокинеться — я не зможу піти. Моя воля зламається об її погляд.

Я підійшов до столу.

Там лежали її «плани втечі» — карти, списки, надії.

Я поклав зверху планшет.

На екрані світився два відкритих файли. Один: «Трастовий фонд. Доступ за біометрією».

І другий файл — "Лист". Я писав його не серцем. Я писав його холодним алгоритмом, який прорахував: щоб вона вижила, вона повинна мене ненавидіти.

"Ліліт,

Коли ти це читаєш, я вже поза зоною твоєї юрисдикції. Твій план втечі в Ісландію був милим, але наївним. Ти мислиш категоріями нормативно-правових актів, а ми граємо за правилами війни у реальному часі, і тут немає справедливості чи безпеки. Ти б не вижила. Я розірвав контракт в односторонньому порядку. Це моє право як сторони, що володіє повнотою інформації.

Не шукай мене. Ти не знайдеш. Ти не маєш ні ресурсів, ні допуску, щоб грати на цьому рівні. Повертайся до свого життя. Захищай людей. Вийди заміж за Ейтана. Гроші на рахунку — це компенсація за моральну шкоду та амортизацію твого часу. Сума розрахована за ринковим коефіцієнтом.

P.S. Не використовуй биту проти танків. Це виглядає жалюгідно. Твій арсенал просто смішний по відношенню до корпорації.

Прототип 734."

Я взяв свою сумку. В ній не було одягу. Тільки жорсткі диски з даними, змінний енергоблок та килимок-зарядка.

Я озирнувся.

Ця квартира була першим місцем у моєму житті, яке я назвав Домом.

— Прощавай, моя нелогічна, — прошепотів я.

Я вийшов у коридор.

Тихе клацання замка пролунало як постріл.

Я спускався сходами, не озираючись. Кожен крок віддаляв мене від людяності і наближав до заводських налаштувань.

На вулиці йшов дощ.

Я сів у таксі.