Глава 28. Дві сторони однієї медалі. Частина 1. Світло.

POV: Тато Ігор

Локація: Хайфа. Двір приватного будинку.

Час: 16:01.

У нашому дворі творився традиційний передшабатній гармидер.

Моя кохана Ірма була в ударі. Вона стояла посеред зеленого газону, розмахуючи лляним рушником, як прапором, і командувала парадом.

— Ігоре! Чому стіл криво стоїть? Юра, неси стільці! Віта, не давай котам лізти до оселедця!

Ми з Юрою (наш сусід, 65 років, колишній фармацевт) тягли довгий розкладний стіл.

— Ірмо, стіл стоїть рівно, це земна вісь трохи нахилена, — пробурчав я, витираючи піт з чола.

— У тебе все криве, крім совісті, Ігоре! — відрізала дружина. — Швидше, діти скоро будуть!

Двір був повний людей. Окрім нас і подружжя Віти з Юрою, прийшли наші улюблені сусіди — родина гірських євреїв, репатріанти з Батумі. Манана вже розставляла свої фірмові хачапурі, а Тамаз відкривав вино, хоча тост ще ніхто не виголосив. Також приїхали наші друзі Олег та Жанна, привезли продукти та гарний настрій. 

У кріслі в кутку, в тіні фікуса, сиділа тітка Рима зі своєю чихуахуа Софією. Ця мала злюка тремтіла і гарчала на всіх підряд.

Десь у кущах за парканом шурхотіли хайфські кабани, приваблені запахом смаженого, але я вирішив ігнорувати цю частину фауни.

​— Ірмо, заспокойся! — я перехопив дружину біля столу, коли вона втретє намагалася переставити вазу з квітами. — Послухай мене зараз уважно. Я бачив, як ти пів ранку шепотілася з Вітою про «того хлопчика» з Хайфського суду.

​— А що такого? — Ірма випрямилася, здуваючи пасмо волосся з обличчя. — Ейтан каже, що цей її новий... азіат... він взагалі не наш. Він чужий. Він може бути ким завгодно! А Ліліт після другого шлюбу зовсім голову втратила. Другий чоловік взагалі був ..., ні копійки за душею! Я ж казала тоді — це не пара…​

​— Ірмо, сонечко моє, двигун мій вічний, генерале мого серця... СТОП! — я гучно вдарив щипцями для м’яса по металевому підносу. — Зупинись. Видихни. Подивися на мене.

Цей звук пролунав як гонг на боксерському рингу. Дзвін пішов луною по всьому кварталу.

​Тітка Рима впустила виделку. Тамаз поперхнувся вином. Навіть хайфські кабани в кущах припинили жувати коріння і прислухалися. Жанна нарізала фрукти.

​— Ігоре, що ти робиш? Сусіди дивляться! — шикнула Ірма, намагаючись непомітно поправити серветку, яка лежала, на її думку, «не по фен-шую».

​— Нехай дивляться! — гаркнув я так, що з балкона сусідньої вілли визирнув старий ребе Шніперсон. — Нехай записують! Бо сьогодні я оголошую нові правила гри!

​Я витер руки об фартух, вийшов на центр газону, як на сцену, і обвів поглядом публіку. З-за паркану вже стирчали голови сусідів зліва — марокканців, які завжди любили гучні скандали.

​— Ірма, я тебе кохаю більше життя, ти ж знаєш. Ти — моя королева і мій особистий головний біль. Але сьогодні я оголошую мораторій. «Держприйомка» скасовується.

​Сусіди — Віта з Юрою — завмерли з келихами в руках, розуміючи, що зараз буде шоу.

Ти вже раз «допомогла», Ірмо!  ​— Давай чесно, рідна. Твої прогнози щодо особистого життя нашої дочки збуваються так само часто, як обіцянки середньостатистичного мера перед виборами. Давай згадаємо твої геніальні бізнес-плани щодо нашої дочки, — продовжив я, підвищуючи голос, щоб чули навіть хайфські кабани в кущах. — Перший шлюб ти їй «продюсувала», як голлівудський блокбастер, європеєць, дипломат, зв'язки. Бо там була «сім’я хороша», там був «статус», там була «виграшна партія». А по факту, якби Сашко не втрутився, це закінчилось би тим, що вона вийшла б через вікно. І рік в шлюбі не пробула.

​— Ігоре, ну не починай... — спробувала вставити слово Ірма.

За парканом почала підтягуватись група туристів, які повертались із Бахайських садів. Тамаз з Олегом винесли їм води.

​— Ні, я почну! — я підійшов до неї та лагідно погладив її по щоці. — А другий? Другий шлюб Ліліт ти розвалила своїми порадами про те, яким має бути «справжній чоловік» та чому він не встиг заробити перший мільйон до обіду! Бідний хлопець! Він її кохав, Ірмо. Але він не вписався в твій кошторис! ​І це попри те, що він син наших друзів. Ти ж його з’їла живцем! Ти називала його “тираном”, «нарцисом» і «аб’юзером» тільки тому, що він не приносив додому золоті злитки! Ти пиляла молоде подружжя щодня: «Іди розвивайся», «Іди заробляй», «Він не гідний моєї дочки». І що в результаті? На першій річниці їх шлюбу він поїхав «шукати себе» на край світу, щоб стати гідним. Ти розвалила цей шлюб своїми руками, рідна, бо тобі хотілося принца, а не людину. Хоча єдиний його гріх був у тому, що він не хотів танцювати під твою дудку! Потім ти оточила її справжніми нарцисами та аб’юзерами, “Ейтонами”, бо тобі подобається, коли чоловік «тримає фасон», навіть якщо він при цьому нищить твою доньку. І продовжуєш шукати кандидата у зяті, який був би зручний тобі. Досить, кохана, зупинись руйнувати життя нашої дочки. 

​Я подивився на Олега та Жанну, які завмерли зі стільцями в руках, і на Манану, яка припинила розставляти на столі страви.

​— Ігоре! — обурилася дружина.

​— Мовчи, жінко! — я увійшов у раж. — Слухайте всі! 

​— Я звертаюся до всіх, і не говоріть, що не чули! — мій голос став гучнішим. — Сьогодні в цей двір увійде чоловік моєї дочки. Сьогодні — режим тиші. Ніяких згадок про колишніх. Ніяких допитів про кашрут чи релігію. І мені плювати, хто він!