Зустріч у темряві

Мерзеник нечутно скрадався темною кімнатою. Його копитця, вкриті товстим шаром хутра, безшумно ступали ламінатом спальні. Він був крихітним, але доволі досвідченим чортом. Адже чорти, як відомо, можуть набувати будь-якого зручного для них розміру. Мерзеник був одним із чортів-навушників, і малий розмір якнайкраще пасував його роботі. 

Тихо й нечутно він пробрався поміж двох людей, що мирно спали. “Так, а що це в нас? — поцікавився Мерзеник, приклавши вухо до лоба чоловіка. — Гадаєш, шеф у тебе добрий? Хочеш бути схожим на нього?” Подумав чортик та й прошепотів чоловікові на вухо:

— Не хочеш ти бути на нього схожим! Ти заздриш йому! Чому він головний, коли ти за нього розумніший і старанніший?

Чорт знову припав до лоба чоловіка та радісно потер свої волохаті лапи. “От я добре накрутив йому думки! От завтра він прокинеться! — радів Мерзеник. — А зараз треба й дружину його накрутити, щоб ще дала йому чортів зранку!” Тільки-но чорт-навушник підкрався до дівчини, як у темряві, що була чорніша за саму ніч, загорілися два червоні ока.

— Хто ти такий, що посмів потривожити моє житло?! — загримів жахливий голос.

— Бафомет! — Мерзеник впізнав цю істоту. — Благаю, Ваша Звіринність! Я не знав, що це Ваші володіння!

— Жалюгідне чортеня! Ти наважився осквернити своїм дотиком моїх вірних слуг!

Чорна тінь одним стрибком опинилася коло Мерзеника. Гострі, як голки, кігті впилися в його шкуру. Тверді, немов сталь, ікла опинилися коло його карки. Чорт намагався заревіти, але з його рота вирвався лише жалюгідний писк. “Казала мені мама — йди у водокрути…” — подумав Мерзеник перед тим, як чорна тінь з багряними очима поглинула його.

— Сашко, Сашко! — жінка прокинулася та подивилася на звіра. — Баффі мишу впіймала! Диви, який хвіст з рота стирчить!

— А мишу, — сонно пробурмотів Сашко та перевернувся на інший бік, — добре, добре…

— Моя ти розумниця! Баффі — винищувачка мишей!

Бафомет прийняла підношення ласки від служниці. З поважністю справжньої повелительки Її Звіринність дозволила жінці порадіти від можливості доторкнутися до її досконалого тіла. “Як же мало цим недолугим створінням треба для щастя”, - всміхнулася Бафомет, упорядковувавши своє хутро. Потім вона голосним “Няв!” повідомила рабині, що потрібно ще підношення їжі. Сьогодні вона знову захистила цих жалюгідних людей та була дуже задоволена собою.