Розділ 6.4

*** 
Знайома з дитинства кімната зустріла минулу власницю відсутністю пилу і її колишніх речей. Чиста постільна білизна, ковдра в цяточку і квітка, що хмуро стояла на підвіконні.
Стало дещо сумно. Повернулось відчуття ув'язненності, що колись ходили по її п'ятам. Тут не можна було бешкетувати, не можна було мати свою думку в не можна було не слухатись батька. Тепер все повертається як було.
Ільдара доторкнулась до дерев'яного стільця. Його жорстка спинка під ідеальним прямим кутом запам'яталась їй по довгим вечорами за книгами. Конрад хотів, щоб його донька була розвинутою інтелектуально. На дурепах мало хто погоджується одружуватись. Всі бажають собі здорову і розумну жінку, щоб такими ж зростали і майбутні діти.
"Той хто добре володіє своїм розумом вправно управляється із магією", - завжди казав батько дівчини. Тож приносив все нові підручники, кликав нових вчителів.
Присівши на ліжко стара пройшлась поглядом по стіні навпроти. Ні її дитячих малюнків на стінах, ні колекції ляльок людожерів, ні пухнастих плюшевих собак. Навіть книжок не було, хоча їх Ільдара полюбляла найбільше. Стільки красивезних історій було зібрано в її малесенькій бібліотеці! Тепер вона їх наврядчи знайде.
- Доброго дня, пані Ільдаро, - у відкритих дверях з'явилась незнайома покоївка в чорній уніформі. - Чи будуть побажання? - поцікавилась вона.
- Так. Принесіть мені вечерю будь ласка.
- За пів години буде, - покоївка вклонилася і пішла.
Ільдара ж знов вдалась до спогадів. Раніше вона покоївок по всьому дому ганяла. Хотіла   таким чином розлютити батька. Той терпіти не міг коли прислуга звільнялась, а це бувало часто. Ніхто довго не витримував емоційних наказів Ільдари. Вона могла і голоса підвищити і познущатись через прискіпливі зауваження. Доброго слова з неї і почути неможна було.
Тільки опинившись на волі. Там швидко з неї вибили всю ту дурь яку вона роками вкладала до своєї головушки.
Що тепер буде з нею?
Наврядчи Конрад знов знайде їй вчителів і буду чекати, що вона стане ідеальною панянкою. Вік вже не той. Зачинить у кімнати? Це вже було більш ймовірно.
- Ільдаро, - у кімнату зайшов батько. - Я вже відіслав повідомлення одному своєму знайомому. Будемо обговорювати твоє весілля. Тож готуйся. Гадаю довго чекати не доведеться. Ти і так занадто довго ховалась від нас.
- Мені почулося? - перепитала стара. - Ти мене взагалі бачив?! Я виглядаю як пухке запечене яблуко! В мене волосся випадає і спина болить! Я того кавалера відрізнити від стовбура не зможу скоро! Вже не кажу про шлюбну ніч! Як ти собі це уявляєш?! Розумію що в твої роки вже мабуть і не пам'ятаєш що це, але я тобі чесно скажу! З мене хребці повилітають, якщо процес взагалі піде! А може і не буде нічого, бо я у темряві чоловіка від шафи не відрізню!