Розділ 6.1 - Весілля

Ільдара вийшла із карети на центральній площі, де Ліонерія організувала ярмарок. Фаворитка мала зовсім скоро з'явитися на публіці і саме цією можливістю планувала скористатись стара. Хотіла дізнатись як жінка зреагує на пряме звинувачення. Що буде далі не важливо. Їй потрібна була лише ця відповідь. Можливо це буде останнє, що вона зробить корисного у своєму житті, а може просто стане посміховиськом. Ніщо вже не мало для неї значення. ЇЇ стан погіршувався і разом з тим надавав рішучості.

Повільною ходьбою старенька дійшла до сцени і з хвилюванням прийнялася чекати. Майже одразу після того оголосили прибуття фаворитки. Заграла гучна музика, з-під сцени випустили білих голубів та маленьких пухнастих білочок. Ліонерію завжди подавали як уособлення природи і любові до всього сутнього.

Ільдара відчула, що в неї оніміли кінцівки від страху. Важко наважитися на той самий останній крок, от вона і почала сумніватися у власних рішеннях та думках. Але разом з тии, якщо вона відступить чи стане її життя краще?

Ні.

А так вона ще може посіяти сумніви в інших істотах. Можливо натовкнути на відповідь стосовно того, що стається із молодиками. Звичайно героїнею її це не зробить, але саму себе вона заспокоїть думкою, що зробила все на що була здатна. Тож чого ж чекати?

- … і тому я хочу привітати всіх хто сьогодні із нами з цим чудовим днем! Днем радості і сподівання на краще! Нехай щастя та вдача переслідуватимуть кожного з вас, мої любі друзі! - горланила зі сцени білокура богиня у світло-блакитній сукні. На її плечах сиділа білосніжна голубка. Чи можна таку неймовірну істоту порівнювати із реальним чудовиськом? Хтось скаже ні, а хтось і замислиться.

Раніше її вигляд не здавася Ільдарі дивним, але тепер надходили думки, що не просто так фаворитка короля вся така біла і сяюча. ВІрогідно, Ліонерія працює на публіку і це, до речі, в неї гарно виходить. Дуже гарно виходить.

- Ліонерія! - голосно вигукнула стара піднімаючись на виступ сцени. Він був невисоким, але для пухких набряклих ніжок дався важко. - Ти, гадюко, перетворила мене на нікчемну стару!

Публіка стихла не розуміючи про що це взагалі ідеться мова. Стражі заворушились. Кому як не їм вгамовувати скажену бабцю?

Фаворитка, стисла губи, але нічого не сказала. На її обличчі з’явилось яскраве невдоволення, але швидко зникло. Хвилюватися їй нема за що. Дурна тітка нічого не зробить. 

- Я пам’ятаю тебе тією ночі! Ти зустрілась мені у переулку! Йшла у чорній мантії із корзиною в руках! Це ти та смерть, що ходить ночами! Та тварюка, що відбирає молодість! Ти гидота, що краде життя!

Серед спільноти пішов недобрий галас. Люди обурились на старуху, що верзе нісенітниці. Ліонерія же посміхнулась. На провокації вона не піддалась.

- Що мовчиш, курво?! Скуазати у своє виправдання нічого? - наполягала стара. Вона сподівалась, що жінка викаже себе, хоча і не дуже в це вірила. Головне було привернути до себе увагу. Інакше вона не зіткнеться із батьком. Це був її шанс. 

- Як ти можеш намовляти на мене ще і без єдиного доказу? - заговорила фаворитка. - Стражо, узяти її. Ніхто не має права руйнувати ті свята, що я із любов’ю створюю для кожного з вас!

Старій стало гидко від слів жіночки. Як вона раніше не помічала її нещирості і награності?

 - Я Ільдара Скер! Дочка Конрада Скера! Заявляю привселюдно, що фаворитка короля перетворює людей на старців! - вже відчуваючи прохолоду кайданів крикнула стара. На мить їй навіть здалося, що Ліонерія втратила емоціональну рівновагу, а в її очах запалав недобрий вогонь. Але це видіння швидко зникло, поглинуте темрявою непритомності. Ільдару оглушили магією. Догралась дурна.