Розділ 5.7

- Бабусю Камаро, я правда не розумію що думати. Я працювала, все робила, що було по силах, а т-тут мене взяли і зві-вільнили за малесеньку оплошність! Мабуть я дійсно нікчема пустоголова! - зітхнула дівчина і даля волю сльозам. - Саму фаворитку розлютила своїм незграбством і зайвою цікавістю!

- Тихіше, онученько, - Ільдара вирішила заспокоїти дівчинку. - Ти невинна. Справа у тому, що деякі люди мм.. Може лише здаватися добрими,  а насправді бути не найприємнішими. Тож якщо на тебе розлютились через якусь дрібноту, то скоріш за все то просто були неконтрольовані емоції. Багато з ким таке буває. Не треба через це засмучуватися!

Стара дивилась на Анілу і згадувала саму себе ще пару років тому. Така ж незграбна і не пристосована до жорсткого миру дорослих. Один на один із проблема і мріями. Вона пам’ятала той розпач, що її обурював, той страх і перше важке рішення, до якого її довела дурна голова. Ільдара тоді вирішила стати крадійкою!

Її палке юне серце гадало, що життя вже скінчено і нінащо інше розраховувати не доведеться, тож з головою окунулась у чорний ринок, де брала замовлення у одних бандитів на пограбування інших. Точніше то були всього на всього торговці, але простими їх назвати було важко. Якщо б не тренування із братами за спиною батька її мабуть вже не було б на цій землі. Хоча якщо добре подумати, то вона і не наважилась на подібне.

- Знаєш, Анілу. В житті буває багато негараздів і все ще ми маємо зробити так це з гідністю перенести їх. Впевнена, що твоє життя налагодиться зовсім скоро. Тож дуже прошу не діяти бездумно. Доречі, коли в тебе вступні іспити?

- Ой, бабусю, дякую! Дякую за Ваші слова! Я зроблю все що в моїх силах, щоб стерпіти всі негаразди!

- Прям терпіти не завжди треба, - дещо ніяково виправила дівчинку Ільдара. Здається давати поради їй ще ранувато. 

- Я гадаю, що в мене все дійсно буде добре, - запевнила Аніла. - До іспитів всього нічого залишилось, але я готова до них. Тож не хвилюйтесь бабуню!

- Буду вірити в тебе, - посміхнулась стара.

- Що ж, не буду у вас засиджуватись! Вже час йти! Мені ще до крамниці солодощів треба заскочити. Бачила там оголошення про пошук робітників!

- Нехай щастить, дівонько, - попрощалася Ільдара.

- І вам також, бабусю! - відповіли Аніла, вибігаючи з хати.

Зітхнувши стара прикрила очі і вдалася до роздумів. В неї вселилась дещо божевільна думка відносно фаворитки короля. Чомусь раптом подумалось, що є невеликий шанс, що Ліонерія перетворює себе на стару, щоб час від часу вночі блукати містом і красти у молодиків життєву енергію для власного процвітання. 

Але то лише думки. Дурні думки! Чи не так?

Ільдара з зусиллям встала і прошлась по хаті з мітлою. Хоч було важко і вона майже не бачила що саме міте, але фізичні вправи неймовірно важливі у її поважному віці. Добре було б ще вийти надвір, подихати свіжим повітрям, що вона і вирішила здійснити.

Доки ходила по своїй ділянці знов повернулась до вельми неприємних роздумів. Її буквально згризала думка, що Ліонерія недарма єдина жінка, що змогла народити декількох королівських дітей, не втративши свого життя при цьому. Навіть, якщо її рід один з наймогутніших серед людских її сил немало вистачити на таку кількість вдалих пологів. Тож існує вірогідність, що саме вона крала життєву енергію інших заради поповнення власного резерву.

До самої ночі Ільдара мучилася через свої думки. Вже перед тим як заснути вирішила, що буде діяти. Втрачати вже нічого. Тим паче вона майже рік провела крізь шахраїв. Тут уж буде дещо простіше.