Розділ 5.6

*** 

Жовтий плювок що стояв десь на полиці дуже нагадував жінці її каструлю. До того моменту поки вона не дістала її звідти. На дотик це виявилося тріснутим горщиком. Але де ж каструля?! Ільдара ніяк не могла згадати де її залишила і тепер зі своїм поганим зором грала з нею у хованки. Наразі програвала з рахунком 0:4. Всі відалено схожі предмети лежали тепер в одному кутку, а королева балу так і не була знайдена.

Якщо так піде і надалі їй доведеться готувати собі їжу в тріснутому горщику. Страшно було уявити скільки пилу він накопичив у собі за довгі роки пенсії. Можливо він встиг стати домівкою для багатьох поколінь павуків, а тепер життя змушує знов міняти професію.

- Бабусю Камаро! Бабуууусю! - почулося з двору. - Це я! Це я Аніла! Пам’ятаєте мене?

Ільдара здивовано глянула на двір крізь вікно. Неначибто могла побачити щось крім різнокольорових плям.

Невже і справді та сама дівчинка-служниця завітала? Хоче подякувати за те що вона допомогла їй із начальницею?

- Заходь дівонько, а то бабка стара вже і не бачить майже, -  крикнула Ільдара.

Дівчисько довго чекати не довелось і та швидесенько забігла до будинку.

- Ой, бабо Камаро! Я вам зараз таке розповім! Мене ж звільнили уявляєте? - заявила дівча аж з порогу.

- Та що ж? Дійсно? - Ільдара вирішила, що не час сумувати і треба звикати до нового стану. Тож молода подружанька, яку б вона могла звати онукою була їй у користь. Чом би не проявити увагу до бідняжки. - І як це трапилось? Тебе та троліха витурила?

- Ой, та ні! То сама фаворитка! Їй останнім часом нездоровиться і вона стала ну дуже прискіплива. 

Бабуся насторожилась. Можливо ця дівчинка знає що небудь про хворь наложниці? Нехай Ільдара вже і не хоче співпрацювати із таємним відділом Б-98, але можливість допомогти народній улюблениці не дозволить їй залишитись в стороні.

- Ходять чутки що їй зовсім погано. Не знаєш як давно це почалося? Можливо є підозри на прокляття? Кажуть наразі багато людей страждають ними, - вирішила розвинути тему у потрібному напрямку стара.

- На работі теж такі чутки ходили. Але що насправді не знає ніхто, - сумно зітхнула Аніла. - Один з кухарів казав, що то нова дитина короля висмоктує сили Ліонерії. Ніби теж саме відбувалось з іншими наложницями, що вагітніли.

- Може і так, - покивала Ільдара. - Ліонерія єдина жінка, що змогла народити і вижити. Як варіант її магічні сили могли вичерпатись.

- В такому разі, - Аніла всхліпнула. - Вона відправиться слідом за всіма іншими матерями королівських дітей?

- Мабуть так, - Камару, як і ї “онучку” охопив сум. В душі шкреблися товсті, як і їх ґаздиня, кицюні. що жалібно мявчали, демонструючи свій невичерпний жаль.

- Шкода, що я запам'ятаю нашу можливо останню зустріч із нею з такого неприємного боку. Ніколи не думала, що ця добріша жінка так грубо себе поведе зі мною.

- Що саме сталося? - задалася питанням стренька.

- Ой, бабусю! - Аніла сховала палаючі щоки у ладонях. - Я таке учудила, коли її кімнати прибирала! Там була чудернацька скринька із гарнесенькими цвістастими візеруноячками. Я її узяла відкрити, а там красивезний медальон! На якусь мить я немов застигла над ним.  Він так притягував до себе, що в мене не було ніякої сили відволіктися. А потм нізвідки з’явилась госпожа! Я взагалі не почула її появи! Короче вона розлютилась і одразу звільнила мене. Мабуть дуже дорогий був той медальон.

- Можливо то був деякий артефакт, або на кшталт того. Якщо фаворитка хворіє, то мабуть її мали дати щось, що буде підпитувати її магічні сили, - висказалась Ільдара.

- Не думаю, що він підпитує. Якщо чесно коли я тримала його в руках, мені на секунду здалося, що із дзеркала на мене дивиться якась моторошна старуха. Можливо на мене звідти дивилась сама смерть і це навпаки артефакт, що відбирає сили, - невпевнено промовила дівчина. Вона схвильовано розглажувала юбку на собі і постійно кусала нижню губу. - Знаєте ж про ті випадки зі старінням молодиків? А раптом саме це чекає на фаворитку? Хтось хоче її загубити і підкинув це.

Ільдара вдалася до роздумів. Як дівчина, що зростала у магічно обдарованій сім’ї вона багато знала про дію різних артефактів. Але чи був той медальон причиною старіння? Скоріш за все ні. Тоді б Аліну перетворило на літню жінку безповоротно.

- Я гадаю, що це скоріш за все медальон зміни обліку. Такі речі рідкісні і діють доки ти їх касаєшся. Якщо б це був саме артефакт старіння, то тебе або одразу перетворило би на бабку, або взагалі без наказу носія нічого не сталося б. Така сильна магія рідко спрацьовує без команди.

- Можливо і так, - зам’ялась Аніла. - Я-я дійсно читала щось подібне, коли готувалася до вступних. Сильні артефакти не спрацьовують просто так. Їм потрібен певний магічний повштох.  Доречі, а навіщо Ліонерії подбіна річ? Вона красива жінка, яку цінує і навіть обожнює народ. Вона може без страху гуляти нашими вулицями, а не перетворювати себе на таку потвору. Чи не так, бабусю?

- Навіть і не знаю, - Ільдара звичайно поважала фаротику короля, бо та неодноразово допомогала різним притулкам, багатодітним сім’ям та іншим у Міді та за його межами. Час від часу їздила по меншим містам, допомогаючи із харчами, або одягом. Але чи все так просто як здається на перший погляд? Чи можна припустити, що у Ліонерії є свої мотиви бути настільки щедрою і уважною до простих людей? Тим паче це їй нічого не коштує. Всі гроші вона бере із казни.