Розділ 5.5

- Вибачте, але я не буду свідчити, - не погодилась вона. - Я напишу заяву на звільнення найближчим часов, а вас попрошу залишити мені пенсію і більше не шукати зустрічей зі мною! Крім того, залиште мій дім, будь ласка!

Араман не хотів покидати будинок ні з чим і продовжив наполягати на участі в суді, але підлегла виявилася непохитною. Жоден аргумент, навіть маніпулятивний, не допомагав і йому довелось з цим змиритися. Обурений і незадоволений він повернувся до відділку.

Коли гості пішли Ільдара встала закрити за ними двері, точніше якось приставити ті до входу, але зробивши три невеликі кроки зупинилась через несподіване потемніння в очах. Відчувши головокружіння жінка ухопилася за стіну, що була поблизу. Ще трохи і вона могла б втратити рівновагу та впасти на підлогу, чого на щастя не сталося.

Крізь пітьму Ільдара з вагомими зусиллями але змогла розгледіти контури меблів і обережно повернутися до дивану. Весь цей час сердце у грудях билося немов скажене.

“Що зі мною сталося?!” - билося в голові.

Старенька була у розпачі. Першою думкою звичайно було, що у її будинку згасло світло, але поозиравшись вона дійшла висновку що лампи працюють і це саме з нею щось не так!

Весь простір немов поглинула темрява крізь яку продиралися тьмяні світлові плями.

Вона що сліпне?!

Якщо до цього їй здавалось що все “жахливо”, то тепер це було “жахливо в квадраті”!

Ільдара уявила як тиняється по місту із складним стільцем і палицею, шукаючи співчуття у перехожих. Це був той випадок, коли вона дійсно захотіла повернутися в сім’ю. Навіть не проти піти заміж, щоб додати батькові нових ділових зв’язків у королівстві і народити йому онуків. Але кому вона тепер потрібна?! 

Все на що вона може розраховувати так це провести залишки життя у батьківському будинку. Враховуючи її стан це буде найкращим варіантом. Її будуть доглядати, виконувати її невеликі примхи і на цьому усе. Вже краще ніж доживати вік покинутою старухою.

- Тук-тук, де моя Душенько сховалася? - з пітьми донісся голос Ґундара.

Той якимось чином з’явився посеред її кухні і тепер чимось загримів. Або вирішив приготувати самотужки кави, або зачепив плечем шафу із посудою. Та давно обіцяла впасти. Тоніше грозилася, але ніяк не наважувалася.

- Чого сумна така, Люба моя? Чи той рогатий черв’як тебе засмутив? Хочешь я йому рози між сідницями висаджу? Знаєш який він радий буде!

Хриплий тон старика на якусь мить підбадьорив Ільдару, однак апатія швидко повернулась.

- Киця, ти в мене така гарна, що я вирішив підкреслити твою природну красу подарувавши тобі квіти. Цей букетик я приніс з головної столичної вулиці. Впевнений, що ти у захваті! - натхнено заливав темний маг. - Можемо посадити його в тебе на задньому дворі. Лопату я приніс із собою! А квіти спеціально із коренями висмикукав, щоб можна було пересадити!

Старенька розгубилася. Не знала як влізти в монолог гостя і натякнути, що втрачає зір. Для неї самої це був такий шок, що вона не могла наважитись сказати це у голос.

- Будеш любоватись своїм новим квітником виходячи пити каву на вулицю. Я навіть принесу тобі з кладовища лаву! Примітив там одну цілу і навіть із спинкою!

Ґундар і надалі щось би казав, але його нагнав кашель.

Доки чоловік відкашлювався Ільдара наважилась повідомити його про погіршення свого стану.

- Як це сліпнеш? - перепитав маг. По його тону було чутно як він здивувався. - Давно почала втрачати зір? Ти знаєш причину? Можливо наговор, прокляття? Таке я щвидко виправлю!

- Я гадаю, що це все старість, - опустивши голову прошепотіла стара. - Моє життя надходить до фіналу.

- Ні, - твердо заперечив Ґундар. - Я вже вигадав імена нашим дітям! Першим п’яти точно. Так що ти не можешь так просто піти із життя! - заявив чоловік.

Коли чуєш подібні з вуст молодика це дещо дивно, але коли таке говорить хриплим стариковским тоном древній темний маг, то це навіть страшно!

- Я щось вигадаю, щоб полегшити твій стан. Прийнані спробую. Доречі, як ти відносишься до жертв в твою честь? - з посмішкою запитав Ґундар.

- Ж-жертв? - перепитала Ільдара. Вона відчула як затремтіли її руки. - Ні-ні-ні! - голосно заперечила вона. - Нізащо! Я не хочу, щоб хтось страждав через мене!

- О, ну добре. Я не буду. Тільки не хвилюйся. Все налагодиться. Я впевнений, - рука у чорній кожаній рукавиці ніжно огладила щоку старої. - Наразі мені вже час йти, є деякі справи, але ми ще поба-ба… зустрінемось.

Ґундар зник настільки ж швидко як і з’явився, а Ільдарі нічого не залишилось окрім того, щоб вкласти своє тіло спати. Це було важко, але знайдені на ощуп ліки зі снодійним допомогли їй в цьому.

На ранок її чекало невеличке прозріння. Ще ьула надія на краще, але наразі стара не знала чого чекати. Магія була чимось дійсно страшним і складним. З нею могло статися що завгодно!