Розділ 5.3

Камара кивнула і пройшла до кухні, де поставила на магічну плиту ємність з водою. Кип’ятильник  нажаль був зайнятий. В ньому зростала якась невідома квітка з жовтим листям, чиї корні виходили наружу, крізь дірку у стіні імпровізованого “горшечка”.

- Милі вихованці, - зробив комплімент Ґундар, підставляючи під себе стілець.

Той захрустів і міг би впасти разом із гостем, але чорні щупальця виповзли із пітьми і обійняли його дерев’яні ніжки, притримуючи.

- Душа моя, мені здається Ви чогось не домовляєте, - делікатно почав маг. - Я впевнений, що є більш вагома причина Вашого поганого настрою, ніж втомлені ніжки.

Ільдара опустила погляд на свої товсті і ниючі “ніжки”. В неї були підозри, що маг підсліпуватий.

- Може я і не всемогутній, - продовжив той, - але деякі проблеми вирішити мені під силу. Якщо Вас образив якийсь слимак, або шантажує хтось, з рідними щось сталось, можливо проблеми з законом…

- Мені погано! - перебила Ґундара старенька не витримав. Співчуття від керівництва вона не отримала, а виплеснути емоції прагнула. В очах навіть защипало. Тримати все в собі було дійсно важко.

- Мила моя, Ви захворіли? - стурбовано поцікавився маг, притягнувшись Камару за руку до вільного стільця.

 - Це старість, - тихо промовила бабуся, поки під нею не захрустів стілець. Чорні щупальця швидко прийшли на допомогу, укріплюючі деревяні ніжки магією.

- Звичайно я не можу подарувати вам молодість, але спробую знайти ліки заради вашого гарного самовідчуття, - Ґундар узяв пухку долоню Камари і склонишись торкнувся її маскою, пронизуючі шкіру неймовірним холодом.

Це було схоже на легкий скороминущий поцілунок. Хоча скоріш за все у когось розігралась фантазія. 

Ільдара відчула розачарування. Не з приводу “поцілунка”, ні. Просто на якусь мить вона подумала, що була б не проти, щоб якщо б він запропонував відібрати чиюсь молодість і віддати їй. Ця думка її ж і нажахала. Як взагалі вона могла про таке подумати?!

- Можливо хозяюшка пригостить гостя чимось крім чаю? - досить живо, нехай і з хрипотцой, запитав маг.

- О, так, звичайно, - Камара відволіклась від сумних думок. Їй навіть здалось, що вона відчула себе ліпше.

Десь годинка у плити і на столі вже стоять пересмажні стегна курки і глевкий пиріг з лохиною. Так-то сталося, що її ніхто не вчив готувати, тож все що змогла дівчина опановувала самостійно. Кулінарія не була її сильною стороною. Набагато краще вона управлялась із холодною зброєю і ядами. Але це з минулої роботи і вже настільки важливо.

- Виглядає неперевершено, - зробив комплімент чоловік накладаючи і солодке, і солоне собі до тарелки.

Було важко зрозуміти чи подобається гостю їжа, але те що вона швидко розчинилась у масці давало надію на краще.

Закінчивши з їжею Ґундар протягнув руку до серветки, що висіла під раковиною і у той момент вхідні двері голосно впали на підлогу. У наступну мить неочікуваних гостей пов’язала тьма.

- Хто ви? - недоброзичливо запитав Ґундар.

В його руці загрозливо заблищала веделка.

- Це мій керівник і деякі колеги, - пояснила Камара.

Життя демона не дуже її турбувало, але був деякий шанс, що той знайде протидію тому зіллю. Тож краще буде, якщо Араман ще трошки поживе.

Чорні щупальця відпустили порушників, але відступати далеко не планували, продовжуючи оточувати гостей.

- Все добре, вони не несуть ніякої загрози.

- Радий Вас бачити, Ґундар, - стримуючи обурення привітався демон. Його магія і близько не доходила по рівню до сили мага, тож він не міг дозволити собі розпускати язика. Хоча погляд чоловіка натякав на неприязнь.

- Заждіть, так це ж з вами ми укладали договір стосовно, - Ґундар озирнувся на Камару. - Стосовно пошуку моєї любої.

- Так. І як я розумію наша квіточка вам по душі, - посміхнувся демон. - Бачу, що ви тепер зустрічаєтесь і без нашої допомоги.

Маг нічого не відповів. Його очі на цей раз не було видно крізь маску і здогадатися про що він думає стало майже нереально.

- Що ж, я вибачаюсь, звісно, що ми порушили ваше усамітнення, але є серйозна розмова до моєї підлеглої.

- На цей раз ми вам вибачаємо, - прохрипів Ґундар. - Але наступного, я можу не ручатися за вашу цілісність.

Демон кивнув погоджуючись і в наступну мить маг зник у пітьмі.

- Сподіваюсь, він вже далеко, - буркнув начальник. - Ставте купол непрослухомості, - наказав підлеглим.

- А я сподіваюсь, що ви з добрими новинами, - зітхнула старенька, пересаджуючи себе у крісло. Стільцям час було піти на смітник.