Розділ 5.2

*** 

На базарі була тьма тьмуща різних істот. Звичайно, більшість із них були людьми.

Камара сиділа на лавці в центрі площі відпочиваючи після довгої прогулянки. Її колись стрункі ніжки набрякли і не аби як втомились. Дихати було важко, ще і повітря ніби вогнем проходило по дихальним шляхам.

Невже так буде завжди?

Літня жінка стиснула тростину, яку на щастя знайшла у домі, і з вагомими зусиллями встала на ноги.

Було б в неї більше грошей вона б знайшла собі карету, щоб доїхати додому, але наразі це лише марні думки. Тим паче, що працювати вона тепер нездатна. Єдине що їй залишалось - отримувати пенсію.

З гіркими думками і важкими сумками бабуся йшла до виходу з ринкової площі. Вдома на неї чекали таргани, а це вже було приводом для того, щоб повернуться.

- Душа моя, дозвольте я Вам допоможу, - як чорт з під землі з’явився нізвідки Ґундар і відібрав її ношу. Іншою рукою підхопив милу під лікоть.

Маг чекав на яку-небудь шпильку в його адресу, але зазвичай говірка старенька була сьогодні мовчазна і на диво сумна.

- Можливо, щось Вас засмутило? - поцікавився він. - Розкажіть. Не треба нести смуток наодинці. Тим паче, що я вже хворий на остеохондроз і моя спина звикла до болю.

- Ноги болять, - поскаржилась Камара, дивуючись тому, наскільки її голос послабшав.

Вона все ще не могла прийняти свою новою участь.

- Так Ви з жінок, яких треба носити на руках! Чого ж раніше на сказали? - прохрипів Ґундар. - Що ж, шкода що я вже старий для цього, - з посмішкою додав він. - Але спіймати карету зможу!

Додому Камара доїхала притулившись до чоловічого плеча. Інших варіантів і не було, враховуючи, що сидіння було вузке, а старушка досить товстенька. Доки їхали Гундар шуткував, намагаючись розвеселити бабусю, але вона майже не посміхалась.

- Обережніше, душенько, - маг допоміг Камарі спуститись на землю і провів до будинка.

- Чи можу напроситься на чай до Вас, люба моя? Мені здається я був досить ласкавий і міг би отримати ла… - чоловік внезапно закашлявся, прикриваючи маску рукавом.

Ільдара зі співчуттям подивилась на старого мага. Невже він живе з цим вже декілька сотень років? А вона сходить з розуму вже на другий день буття старенькою.

- Кхе-кхе, - відкашлявся чоловік. -  Та-ак, - протягнув він пригадуючи на чому зупинився, - чи можу я розраховувати на ласку у відповідь?.

У Ільдари були деякі сумніви, але все ж таки яка різниця? Навіть, якщо він і перетворив її на стару, то другий раз цього зробити не зможе. Хіба що покінчить із її муками. Тож чого б і ні?

Вона запросила гостя до оселі. Першими на зустріч господарці вибігли таргани. Вони нічого не жахались і були досить сміливі, як для паразитів.

- Вони домашні? - запитав маг, оглядаючись.