Розділ 5.1 - Тяжке життя старої

На протязі цілої доби Ільдара сиділа вдома і чекала коли до неї повернеться її справжній облік, але цього так і не сталось. Вона постійно підходила до дзеркала, шукая натяки на те що процес обороту почався, але зморшки залишались все такими ж глубокими, а волосся блідим і сивим.

Де її прекрасні каштанові локони? Де ті живі зелені очі? Де густі брови і акуратний носик?

Ільдара була безввідрадна. Її охопив сум по тому життю на яке вона сподівалась, про яке мріяла. Ще б рік, чи два і накопила б на переїзд у сусіднє королівство. Там би почала все заново. Знайшла собі друзів, зустріла би якогось приємного юнака, влаштувалась би на нормальну роботу. А тепер що? Вона старуха!

Артефакт зв’язку задзвенів на полиці. Ільдара незадоволено скосила у його бік очі. Араман Проміжний не залишає спроб їй додзвонитись, що вкрай бісить стару. Тим паче, що в неї болить голова і подібного роду звуки неймовірно дратують!

Ільдара навіть почала писати гнівного листа до начальства, щоб вимовити все що думає про їх бажання слідкувати за старим магом, а також готувала великий невтішний відгук на працівників зілля ізготовляючої групи. Що це в біса таке?! Чому вже майже цілу добу вона продовжує ходити в обліку старої тітки?!

Коли п’ятий варіант послання був готовий у двері наполегливо постукали.

- Вдома нікого, - буркнула собі під носа старушка навіть і не думаючи піднімати свій важкий багажник, щоб впустити гостя.

Але той і не збирався питати її думки. Двері були вибиті і до хати зайшов керівник Ільдари і ще троє його підлеглих.

- Хтось вирішив зробити собі позачерговий вихідний? - невдоволено запитав демон.

- О, ні! - роздратовано почала стара. - Я по вашій милості вже цілу добу насолоджуюсь біллю у суглобах, мігренню і дещо іншим про що вам краще не знати! А все через те, що ви видали мені ці дурні бляшанки з блювотною водою, що перетворила мене на товсте ходяче жахіття! Викликайте своїх магів! Нехай роблять з мене молоду і красиву, якою я була до цього!

- Він що, зробив це і з тобою?! - ухопивши підлеглу за пухку кінцівку і перевіряючи чи справжнісінька ця дрябла шкіра на пухких руках, запитав Араман.

- Хто він? - не допетрила Ільдара.

- Ґундар! А хто ж ще? - переконавшись у тому, що підлегла дійсно постаріла чоловік повернувся до інших співробітників. - Надішліть в управління стражі повідомлення, щоб вони якомога швидше скликали суд! У нас є докази щодо провини Ґундара Лорда. Впевнений, якщо викличемо душі предків на засідання, то вони зможуть знайти вплив на цього клятого мага! Може навіть зможуть заточити у його башні.

- Ви-ви взагалі мене слухали?! - психанула бабка. - Це ваше зілля винне!

- Може це і так, - спокійно зазначив керівник, - але від можливості ув’язнити темного мага я не відмовлюсь.

- Заждіть, а якщо він не винний у інших випадках старіння!? Ви ж самі казали, що він захищає місто!

- Ми декілька років підозрюємо його у цьому і я майже впевнений, що це саме він. Я хочу щоб наступної жертви вже не було! - демон був непохитним. - Доречі, не хочу тебе обнадіювати, але велика вірогідність, що ми не зможе повернути тобі молодість. Але пенсію ти отримувати будеш!

- Але я її і так отримую, - насупилась бабка. Вона починала скаженіти від проявів “доброї волі” керівника.

- Будеш і далі отримувати. Хоча я все ж розраховую, що ти повернешся до роботи. Десь, - він задумавсяя. - З завтрашнього дня!

- Да пішли ви в СРАКУ! - розлютилась Ільдара.

Вони пеклом дихала у бік керівництва і у своїх думках зробила декого безрогим і бездітним. Шкода що демони не старіють! Вона б його насилу змусила випити декілька чудодійних флакончиків із зіллям. От насолода для її очей була б!