Розділ 4.3

Інші бабусі почали обсмоктувати нову тему, а Ільдара поступово втратила до неї інтерес. Замість очікуваних нюансів про подію їй довелося вислуховувати якісь марення. Ну ось яка різниця хто кого і з ким? Адже це справи зовсім не стосувалося!

- А у вас, Камаро, є онуки? – несподівано нагрянуло запитання, коли псевдостаршука вигадувала привід, щоб відійти.

- Так. Він у мене один. У варті працює.

- А в нього є дівчина? У мене просто онука на виданні. Красива, розумна, талановита! А яка господарська! - заспівала одна з бабусь.

- Як славно! - сплеснула руками Камара, починаючи відчувати роздратування від нової компанії. - А то мій дурень недавно розлучився з нареченою. Її сім'я подала на нього до суду нібито через домагання до сестри дівчини! - бабки одноголосно ахнули. - Але, що за нісенітниця! Всього пара нічого не значущих поцілунків, не більше! - співрозмовниці охнули. - Але про це якось потім. Мені пора бігти, - Ільдара поспішно встала і розпрощавшись пішла геть.

І благо справа що швидко пішла! А так би вислухала все про свого нібито онука і далеко не добре. Їй вистачило однієї фрази, що долетіла до слуху: «А чи не той це хлопчина, що прилюдно набув Надку в парку…»

Ільдара невдоволено стиснула губи, розмірковуючи про те, що ті лавкові бабки ще ті вигадниці. Її онука навіть не існує, а вони, мабуть, уже зробили його порушником закону та вбивцею дівочих сердець!

Далі аж до вечора дівчина провела день в офісі. Їй довелося перетягнути свої пожитки в інше відділення та познайомиться з парою буркотливих співробітниць, які також з особливим «ентузіазмом» розслідували перетворення молоді на старих. Судячи з їх кислих фізіономій, працюють вони тут давненько і надії на переведення не мають.

Повернувшись додому псевдостара поспішила скинути з себе маскування і впасти в обійми дивана, але такий ідеальний план перервав наполегливий і гучний стукіт у двері. Ільдара якраз встигла зняти накладні груди і тепер стягувала спеціальні обтяжені штани.

Розуміючи, що вийти в справжньому вигляді не має права почала терміново натягувати все назад. Тим часом стукіт продовжувався.

Невже її новий залицяльник завітав? Чи начальство вирішило особисто себе явити?

- Зараз-зараз! Я бігу! - відгукнулася дівчина, надягаючи поверх жирових відкладень футболку і поправляючи перуку.

Відчинивши двері на вулицю, Камара здивовано охнула. До неї завітали вартові. Молоді чоловіки у кількості трьох штук. Всі в сірих піджаках та чорних сорочках. Чисті поголені та серйозні.

– Камара Вохтенгаф? - запитав один з них.

- Вона сама, - кивнула старенька.

- Чи дозволите увійти? У нас є до вас дуже серйозна розмова, - і не чекаючи відповіді варта просочилася всередину, потіснивши бабусю убік.