Розділ 3.4

Хвилин дві нічого не відбувалося, і гостя встигла подумати, що старий зовсім глухий, але тут біля дверей зібралися тіні з мороку і до неї вийшов згорблений старий у плащі та чорній масці, що цілком приховувало його обличчя, залишаючи лише прорізи для очей.

- ХТО НАСМІЛИВСЯ, - інфернальним голосом почав маг, проте не дочекавшись, коли останні волосинки посивіють, псевдостаренька схопила кавалера за руку і потягла того до лісу. Від несподіванки він перервав мову.

- Ну я наважилася! І шо? - Наполегливо ведучи мужика до лісу взялася забалтувати чоловіка Камара. - Для кохання перешкод не буває! Тим більш я чула, що ти багатий! Знаєш, як рада була? Мої покійні подруги, хай земля їм буде пухом, мабуть друг раз на той світ заскочуть від заздрощів! Ти ж воскресиш їх, щоб я могла вас познайомити? А-а? Бо дев'ятий десяток пішов, і я знову незаміжня! - бабка намагалася говорити дуже голосно, щоб старий кавалер почув кожне слово і точно не встиг вставити свого. Ще почне свої страшилки розказувати! Краще вона йому тут розповість про себе чарівну! – Попередні дев'ять чоловіків уже на тому світі. Але ти не хвилюйся, не заздри! До тебе теж якось черга дійде! Ти мені покажеш своє господарство? Я, повір, господиня вправна! За всім простежу, нічого не пропущу!

- Стій, - почувся хрипкий надламаний голос з-під капюшона. Її смикнули назад. – Куди це ми йдемо? Сподіваюся, ви пані не наважилися зазіхнути на єдиного темного мага цього материка? – трохи насмішкувато і навіть поблажливо запитав тихий голос.

- Ой ні, звичайно ж ні! - запевнила його Камара, ледь не розгубивши колишнього запалу.– У нас побачення!

- І? Що з того?

- Що і"? Ми гуляємо! – старенька обвела рукою густі зарості, що оточували ґрунтову доріжку. Місцями в темряві проглядались чиїсь очі. – Парку культурного поряд немає, то давайте пройдемося лісом! Тим більше, - Камара підхопила мага під лікоть, чіпко вчепившись у нього своїми пальцями, - я чула, що ви ду-уже сором'язливий! - Ільдарі здалося, що її кавалер цими словами поперхнувся.

– Я? – сипло перепитав він, але дівчина не слухала.

Вона продовжувала його заговорювати.

- Такий сором'язливий, що не можете запросити даму серця на прогулянку! Я вже не говорю про якийсь пристойний клуб!

- До клубу? - перепитав чаклун і Камарі на мить здалося, що в його тоні з'явилася зла усмішка. Не чекаючи, коли чоловік викине якийсь магічний трюк, а темрява вже починала до них сповзатися, вона безжально віддавила чоловіку каблучком ногу. Спеціально заради цього придбала туфельки.

- Ой! Старість не радість! – одразу ж прикрикнула вона. - Зовсім уже ноги не слухають! А ви, до речі, як із деменцією боретеся? Ревматизм непокоїть? Ось у мене особливо спину ломить ночами, та груди болять. Хоча в молодості я була ого-го!

- Який ще дерматизм? - спантеличено прохрипів старець.

- То у вас дерматит? - Камара надала голосу найздивованішу інтонацію на яку тільки була здатна, а потім атакувала участю: - Хочете про це поговорити? Скільки років на нього страждаєте? Як лікуєтесь? А висип великий? Сильно свербить?

Маг не встигав реагувати на питання, як із його «дами серця» сипалися нові.

Чесно кажучи, так відчайдушно Ільдара не тринділа ще ніколи!

- Ой, дивіться! Там зайчик! - раптом вигукнула вона, висловлюючи неабияку радість появі на дорозі величезного чорного чудовиська з гігантськими шкірястими крилами за спиною. Шість кривавих очей дивились прямо на них. - Давайте ми його заберемо? Він житиме у вас у підвалі! Ми його морквою годувативемо!

Камара посилено мружилася, зображуючи підсліпувату і водночас обмежуючи своє поле зору густими віями, щоб було не так моторошно.

- Так, славний зайчик, - зовсім осип старець, поглядаючи з-під маски то на чудовисько, то на даму, що вчепилася йому в руку. - Хочете погладити? – з ледь помітним глумом запитав він.

- Звичайно! – квапливо погодилася Камара, щоб страх і паніка не встигли просочитися в її інтонацію.

Монстр завмер, а парочка неквапливо підійшла до нього. Ільдара простягла ліву руку в мереживній рукавичці до носа чудовиська і погладила його, відчуваючи під пальцями жорстку вовну та гарячий ніс. Очі "зайчика" невідривно стежили за кожним її рухом, що не могло не лякати, але дівчина трималася, пускаючи всі сили на зображення цілковитого захоплення. Правою рукою вона продовжувала чіплятися за кавалера, побоюючись, що той утече.

- Нагладилася? - поцікавився маг. – Може, хочеш йому пузико почухати?