Розділ 2.5

Вже понад десять років у столиці твориться цілковитий жах. Спочатку сім'ї постраждалих зобов'язували мовчати, але з роками таємниці так чи інакше просочуються назовні, і ось про це теперіща говорять у центральному парку. Вартові жодних коментарів не дають, продовжуючи вдавати, що нічого не відбувається, але це зовсім не означає, що розслідування не ведеться.

З одного боку, нічого страшного не станеться, якщо її переведуть до цієї групи, проте платитимуть там мізерно мало, оскільки преміальні становища лише у разі виявлення будь-яких нових фактів. Нових фактів у справі, що триває понад десять років! Їм буквально нічого невідомо з цього приводу!

Тим же стражам доводиться спиратися на плітки та шукати підозрілу стареньку, що ночами розгулює по столиці та звертає молодих людей до дідусів та бабусь. Вони чесно намагаються знайти цю загадкову особистість, але поки що в їхній мережі трапляються лише старі люди з деменцією та працівники Б-98.

Вдома Ільдара виявила, що їй надійшов лист по скриньці екстреного зв'язку. Начальство лаялося за її дії щодо однієї з наложниць і вимагало надалі припиняти спроби Жулії нашкодити іншим. Щоправда, до цього дівчина й сама здогадалася. Флакончик із проносним лежав повний у її сумці. Колишній пані вона просто збрехала, що додала його вміст до Філіції у келих.

Трохи нижче на аркуші було розписано все, що їй слід було рознюхати у палаці і тому наскільки великий виявився список, Ільдара зрозуміла, що на неї були дуже великі надії. Найгіршою виявилася приписка наприкінці, де значилося, що її платню буде подвоєно у разі виконання зазначених ними зобов'язань.

Плакати дівчина не вміла, проте сум її затопил з головою, а за ним прийшла зневіра у себе, відчуття власної нікчемності та туга по тому часу, коли життя здавалося казкою. Ще пару років тому вона і подумати не могла на що перетвориться її життя і навіть не подумала б, що зі скромної сором'язливої ​​дівчинки вона перетвориться на скажену фурію з гострим язиком. Більше її не бентежили формальності, не тиснула громадська думка і практично ніщо не могло присоромити. Хоча колись вона колись все перечислене мало для неї не аби яку вагу.

Наважившись, Ільдара написала на звороті надісланого листа два слова: «Я звільнена». Лист був недбало згорнутий і засунутий у скриньку. Там залишався один заряд. Але раз гуляти, то гуляти! І дівчина активувала відправлення. Про те, скільки грошей відвалить на перезарядку, вирішила не думати.

Минуло не більше півгодини, як у вусі Ільдари завібрувала зозуля. Так у народі називали артефакт зв'язку. Дівчині довелося зкинути ілюзію з постраждалої руки, щоб так сильно не перенапружуватися магічно і тільки тоді відповісти на дзвінок.

Магія метаморфози сповзала з руки, оголюючи страшні пухирі. Доки дівчивана змивала з кров в її вусі дзижчав демон. Перші хвилини пристойних слів від нього дівчина не чула, але коли емоції стихли демонюка, дав вказівку з'явитися в офіс особисто, щоб підписатися під договором про переведення. Як покарання зарплату цього місяця їй не зарахують.

Знову натягнувши на себе ненависне маскування, Ільдара пішла на роботу. На вулиці люди її цуралися, може через невдоволену гримасу, а може через мерзенний рожевий светр, що тепер бовтався на її неосяжній туші.

- Викликали? – Камара без стуку увійшла до чужого кабінету. Демон, що полірував роги, блиснув страшними глазюками і запросив сісти.

Спочатку почувся дзвін вази, яку з безглуздої випадковості зачепила старенька, а потім передсмертний хрип стільця, куди вона себе посадила.

У Арамана смикнулося око, що не сховалося від погляду Камари.

- Поганий день? – співчутливо поцікавилася підлегла.

- Не те слово, - скрипнув зубами начальник. Він ковтнув зі склянки чогось міцного і відкинувшись на спинку крісла заговорив: - У зв'язку з провалом на завданні вищого порядку, я вирішив перевести тебе до групи С9. Напевно, знаєш, що раз на півроку хтось харчується молодістю наших городян.

- Звичайно, чула, - кивнула Камара. – Кажуть, що досі невідомо, хто до цього причетний, а безпосередні жертви невиразно описують темну згорблену постать.

- Із дев'ятнадцяти постраждалих лише один згадав про те, що бачив когось у чорній мантії. Решта і того не пам'ятають. Так що чутки про стареньку смерть лише чутки.

Ільдара ще більше засумувала. Справа без перебільшень - чортова безодня! Шансів відзначитись у неї, як у гноми спокусити білозубого принца!

- Однак, незважаючи на це, у нас є підозрюваний. Саме з ним ти і працюватимеш, - заявив Араман, дістаючи з шухляди столу документ про переклад.

- Тобто? – приголомшено перепитала підлегла. - Мені доведеться спілкуватися зі злочинцем?!