Розділ 2.3

- Дякую Вам, бабусю! Герда з першого дня мене не злюбила. Постійно сварить мене, репетує. Я-я… Втоми-илася-я! - служниця розплакалася, уткнувшись у накладні груди Ільдари і впившись ручками в пухкі боки. - Щодня лається на мене! А я-я ж все роблю шо веля-ят!

- Тихіше, дитино, - пробурмотіла приголомшена Камара, спантеличено ласкаючи дівчинку по голові. Іноді вона забувала, що в чужих очах являє собою миловидну, часом божевільну, стареньку. - Як тебе звуть, люба моя?

- Аніло. А вас як, бабусю? - витираючи рукавом заплакані очі поцікавилася у відповідь дівчинка.

– Камара Вохтенгах! У дівочості Пал.., - псевдостаренька обірвала себе на півслові, подумавши, що її улюблений жарт про Палку Камару в молодості і путан буде дещо не на часі. - А втім, не має значення. Я вже така стара, що й сама не пам'ятаю! - Ільдара засміялася, чим трохи розрядити обстановку. Аніла навіть усміхнулась, продемонстрував дещо кривенький ряд зубів.

- Ой, а скільки Вам років, Камара? - раптом стрепенулась юна особа.

- Ом, е-е, - зам'ялась літня покоївка. За першим паспортом їй було шістдесят вісім, а ось другий писав, що сімдесят три. Б-98 спеціально підкручували вік під необхідні вакансії. Залишалося згадати з яким із них вона прийшла сюди. – Сімшесят вісім! - затнувшись на першому слові випалила вона.

- Сімдесят вісім? – перепитала Аніла. - Я думала, що ви молодші!

- О-о, ну я добре збереглася! Не сиди на холодному, не підмітай від дверей і будеш такою самою у старості! - Камара брязнула першу нісенітницю, що на язика присіла і подумки себе докорила за це. Варто відмовляти від звичок бабки, що сиділа біля виноградника. Тепер її оточення не дозволяє настільки безтурботно точити ляси. Палац все ж таки!

— Так ви зможете мені допомогти! – зраділа  служниця.

Псевдостаренька здивовано підняла брови від чого на лобі зібралися глибокі складки.

- І чим же? - поцікавилася Ільдара. Вона насторожилася. Їй вистачило й побажань Жулії Жуківни.

- Я готуюся до вступу до академії. Вивчатиму історію та літературу різних створінь. Потрібно лише пройти тест. Ви мені допоможете з підготовкою до нього, і я в боргу не залишусь!

Ільдара розгубилася. Вона могла вмовити наївну Анілу підлити в потрібний келих зілля в якості подяки, але не хотіла підставляти дівчинку. Тим паче, що працює взагалі-то заради миру! Нехай про її відділок майже ніхто не відає і пенсію за особливі заслуги перед королівством не доводиться очікувати, але її внесок має вагу! А ще вона має совість і суворе керівництво.

- Ходімо, скоріше!

Поки Камара вдавалася до роздумів, Аніла вже тягла її за руку коридорами.

- Ось! - завівши в свою маленьку комірчину і посадивши бабусю на ліжко дівчина витягла з шафи кілька листів. - Тут питання, на які потрібно знати відповіді, щоб пройти вступні!

Аніла бухнулась на ліжко поряд з покоївкою.

- Я просто ніяк не можу відпроситись у Герди до міста, щоб сходити до бібліотеки, - розповідала Аніла. - А ви допоможете мені розібратися з історією! Звідки я зможу якнайкраще дізнатися про події тогочасної давності, якщо не з вуст того, хто все бачив на власні очі!

- Логічно, - розсіяно погодилася псевдостаренька, перебуваючи десь у своїх думках. До неї не відразу дійшло, що служниця хоче розпитати її про ту саму «молодість», яку Камара любила «згадувати», але якої насправді не існувало.

- Питання перше! - оголосила повна ентузіазму Аніла. Ільдара тим часом перевела погляд на двері.

- Чи правда, що у двадцятих роках усіх дітей без винятку забирали у військові табори через відносини з Фракнуром, що загострилися?

- Е-е, - не зовсім культурно простягла Камара приголомшена почутим. У шкільній програмі цей період історії проходили дуже поверхово. Вона практично нічого про це не знала!

- Бабуся Камара, то що? Ви ж тоді якраз були дитиною! - Наполягала на відповіді Аніла. – Вас забирали у військовий табір? Розкажіть як там було? Вас били, пороли, змушували мити підлогу, чи збирати сміття?

Питання з юної дівчини лилися гірше самого бурхливого джерела. Ільдара була розгублена.

- Мила моя, дівчинко, - невпевнено почала Камара. - Розумієш, справа у тому, що я стара і хвора жінка. Моя пам’ять часто підводить мене і чесно кажучи я майже нічого не можу згадати зі своєї молодості.

- Як прикро, - засмутилась Аніла. - Вибачте, що я затіяла таке. Ви точно нічого не пригадаєте? - старенька покачала головою. - Що ж, тоді, мабуть, мені треба знайти когось іншого щоб мені допоміг, - дівчина зовсім поникла.