Розділ 2.2

- Так, ця дівчина загинула на шостому місяці вагітності від виснаження. Говорять, що вона мріяла одружитись з королем! Ось після смерті і не знайде покою, вітаючі по коридорах гарему у вінчальній сукні, - пояснила Жулія. - От якби вона з'явилася на трапезі, - дівчина замислилась. - Отруєння Філіції теж приписали б їй.

Ільдара встигла уявити як біжить до того самого сміття, куди скинула вкрадені речі, риється у ньому, а потім з усіх ніг біжить прати додому і якраз до вечері повертається до палацу, щоб налякати його мешканців. Знов.

- Не думаю, що нам так пощастить, - припустила Камара. – Все ж таки привиди гуляють уночі. Зазвичай.

- На жаль, - розчаровано зітхнула Жулія. - Так, я піду на прогулянку. А ти займись своїми обов'язками!

- Звичайно, як скажете, пані, - покоївка вклонилася, пропускаючи наложницю до виходу з кімнати.

Протерши поверхні від пилу і помивши підлогу, Камара почала перестилати постіль. З-під простирадла з'явилися кілька ножів, якісь флакончики та намисто.

Вразившись цим до глибини душі покоївка змінила білизну, акуратно розкладаючи все знайдене по місцях. Жулія ще та штучка. Страшно уявити її фавориткою короля. В такому разі в її руках будуть великі гроші та влада. Хто знає, що дівці спаде на думку?

Ліонерія, нинішня лідерка, славиться доброю вдачею. Жінка вкладається в сирітські притулки та лікарні. Деколи влаштовує свята для простого люду, запрошує чужоземних артистів, організовує ярмарки. Навряд чи Жулія піде її стежкою.

Закінчивши із прибиранням, Камара вирушила в обитель прислуги. Вона мала потрапити на обід, де вона цілком могла познайомитися з кимось, хто працює на кухні. Що робити далі і як схилити когось на бік пані не знала. Грошей Жулія їй не видала і загалом розраховувала, що старенька з усім упорається сама. Розуму наложниці трішки не вистачало. Хоча всього іншого було занадто.

У їдальні псевдостаренька стала свідком неприємної сценки. Головна кухарка вичитувала нову помічницю, яка через власну незграбність розбила кілька тарілок. Їхні уламки якраз “прикрашали” підлогу.

- Дуринда малолітня! В сраці більше розуму маю, ніж ти в голові! Бодай би-м тя мати була радше на кропиву висцяла, ніж мала-м тя нещастя породити! Звільню тебе! Будеш в якісь залупі помої виносити! - Нічого не соромлячись репетувала масивна грудаста жінка.

Сіра сукня, білий фартух і товста руда коса під білою шапочкою. Кухарка була схожа на оркесу, що височіла над беззахисною дівчиною, що була схожа на мишку. Маленький зріст, русяве волосся, худі ручки та ніжки. Камарі стало її шкода.

- Що ж ти женеш на дівку? Мала ще й недосвідчена! Ти б допомогла їй, де підказала! Не лаяти ж дрібну за юнацьку косорукість? Підросте і вправний стане! Не налюбуєшся потім! - заступилася за дівчину літня покоївка. Кухарка немов язика проковтнула. Не могла старшій жінці відкрито чинити опір. Відступила.

- Ну, і нехай росте! Може мізків додатись, - пробурчала вона, покидаючи їдальню. Якось інший раз покарає безглузду дівку. Не востаннє косячить!

Коли грізна кухарка пішла, дівка витерши фартухом сльози, що набігли на очі, кинулася до покоївки обійматися.