Розділ 1.4

Жарт не оцінили, та й сама дівчина ледь не прикусила собі язика. Звикла зображати божевільну бабку, а тут посада не та, та й відповідальності дещо більше. 

- Ну, якщо вам покоївки потрібні аль хто ще такий, - додала виправляючись.

- О, так, - відійшла від секундного замішання розпорядниця. - Є в нас місця для покоївок. Якраз учора приїхала наложниця із західного королівства. Дівчина знатної крові, тож прислуга не завадить.

Поміркувавши мізками, Ільдара дійшла невтішного висновку, що в няні їй не пробитися, а ось у покоївки...

Загалом наплювавши на відбір старенька напросилася в прислугу!

***

- ПОКОЇВКА! ПОКОЇВКА-А-А! - горланила наймиліша на перший погляд дівчина сімнадцяти років у розпусному помаранчевому вбранні.

Камарі Вохтенгаф, як особі, яка, ймовірно, має старечий маразм, біль у ногах і глухоту, було б непристойно приходити на перший же поклик, однак не виконай вона вимоги Жулії, її миттю виженуть із палацу.

- Прийшла, нарешті! - вигукнула дівчина.

- Так, пані. Що бажаєте? - Камарі довелося вклониться, щоб продемонструвати готовність виконувати чужі забаганки.

Ще декілька років тому вона і гадки не мала, що буде комусь прислуговувати. Все ж донька не останнього у королівстві чоловіка! У самої колись було декілька служниць.

- Візьми скриньку з коштовностями і переклади її з полиці на стіл! - витончений пальчик із золотою каблучкою вказав на предмет.

- Але ви могли б її і самостійно перекласти! Навіщо ж мене кликати! - не стримала язика покоївка. І заради цього варто було її відволікати від миття ванни? Сама ж попросила натерти до блиску! Ще і відволікає!

- Ти що?! З ГЛУЗДУ З'ЇХАЛА?! - дівчина так щиро здивувалася чужій тупості і нахабству! - А раптом у мене дітей після цього не буде?!

- Вибачте, що? - роззявила рота Ільдара. Зазвичай у ступор людей вводила вона, а не її.

- Хіба не знаєш, як легко можна зловити безпліддя??? - істерично поцікавилася Жулія. Із нервами в неї було не в порядку.

Хто небудь! Знайдіть лікаря! У ліжко королю психопатку підкладають і ніхто цим не займається!

- Я якось про це не турбувалася, - розвела руками Камара. - У молодості своїй, - додала вона, схаменувшись. - Не сиділа на холодному, тяжкого не піднімала, отрути не пила. Ось і всі мудрості!

- А чи знаєш ти, що одна моя знайома спіймала безпліддя, просто перенісши пару сережок з однієї полиці на іншу?! Я не повинна повторити її сумну долю!

- Може справа в тому, що це були особливі сережки? Вагою так під тридцять кілограмів кожна? - припустила старенька, поправляючи накладні груди, що сповзали. Жулія скривилась.

- Якась неосвічена прислуга не буде мені розповідати як жити!

 - Я й не розповідаю, що ви! Лише висловлюю бачення життя з висоти прожитих років. Звичайно, вам не варто до мене прислухатися! Що може знати старенька без освіти і совісті? - щебетала Ільдара, перекладаючи шкатулку на вказане містечко.

Упевнившись, що вказівку виконано, істеричка знову заговорила.

- У мене є для тебе ще одне доручення! - гордовито піднявши підборіддя заявила вона, а потім зменшивши гучність, озвучила його: - Вночі, - на першому ж слові Камара відчула, як у неї жижки затрусились. Передчуття поганого її ще ніколи не дурило, - ти проберешся в кімнату Лукеції і підміниш її улюблену хутряну накидку на отруєну підробку! Зрозуміла?

Псевдостарушка зковтнула, починаючи розуміти, що по дурості потрапила в справжнісіньке зміїне кубло! Можливо, з принцем справді було б простіше. Навіть з урахуванням того, що вона не вміла поводитися з дітьми.

- А що я повинна буду зробити зі справжньою шаллю? - уточнила вона.

- Як що? Викинути де-небудь! У місті багато сміттєвих баків. Вибереш будь-який!