Розділ 1.3

- Вибачте, шановна, але я вважаю, що ваш онук бореться зі злочинцями за допомогою дещо інших... іграшок, - насилу добираючи слова, висловив сумніви помічник продавця. Він був розгублений і не знав, як пояснити старенькій, що вона помилково зайшла не в той магазин. - І можливо Вам варто придумати для нього інший подарунок? - зробив спробу мирного вирішення надуманої проблеми хлопчина.

- Та що ви таке говорите, юначе! Я знаю свого онука набагато краще, ніж ви! І точно розумію, що йому потрібно! - наполягла на своєму бабулька. - Упакуйте мені наручники, он той батіг і ось цю штучку. Я нею дірку заткну. А то там у мене миші прогризли.

- Д-добре, як скажете, - змирився хлопчина і пройшов до прилавка звідки дістав чорний пакетик з емблемою магазину, червоним серцем у шкіряній масці.

Поки запаковував, уявляв, як хтось у суворому срібному костюмі діставатиме з нього батіг і рожеві наручники. Втішало, що як онук та людина, можливо, розуміє, що її бабуся вже не в собі, і не буде сильно вражений оригінальним подарунком.

- Прошу, ваші покупки, - він простягнув пакет Камарі.

Та дістала з-за пазухи годинниковий механізм, де, окрім часу, також вказувався баланс у королівському банку і віконце для розрахунку. Зараз там значилися нулі, але старенька швидко підкрутила потрібну суму і приклала годинник до терміналу. Два артефакти на кілька секунд загорілися синім. Оплата пройшла.

- Приходьте ще, - пробурмотів юнак, переставляючи колбочки з зіллям на прилавку. Там значилися вельми інтригуючі написи, на кшталт: "Кам'яний стовп для вашого хлопчика", "Нефритовий стрижень для самого короля" і "Екстракт драконячих яєць". 

- Обов'язково зайду! - пообіцяла Ільдара, виходячи на вулицю. - Я ще з подругами буду! - голосно додала вона. Помічник продавця лише тяжко зітхнув. Своєю появою ця літня жінка збентежила деяких покупців. Хтось з них взагалі покинув крамницю так нічого і не придбавши.

Не встигла Камара як слід вдихнути холодне ранкове повітря, як у вусі знову завібрував артефакт зв'язку.

*** 

 Одразу після відвідування магазину Ільдара була змушена вирушити до палацу. Саме зараз вона сиділа в блакитній вітальні на м'якому кріслі в оточенні конкуренток у боротьбі за посаду няні. Звісно, з їхнього підрозділу прибула не одна "бабулька".

- Прошу, заповніть анкети, - попросила висока жінка років так сорока, підходячи до кожної кандидатки і видаючи бланк.

- Вам одразу ні, - заявила дама комусь.

Камара обернулася, побачивши на одному з крісел молоду дівчину з високо задертою сукнею і оголеними плечима.

- Тобто? - надулася претендентка.

- Ви не підходите за віком. Нам потрібні досвідчені кандидатки від сорока років.

- А ви впевнені, що вони зможуть задовольнити його потреби або що йому не буде з ними нудно? - пискливо вигукнула дівчина.

- Упевнена, - холодно завірила розпорядниця.

- Я й не знала, що в нашого короля такі збочені смаки! - оглядаясь на інших жінок, висказала свою думку ця молода особа.

- Про що це ви? - з явними нотками невдоволення відволіклася від видачі анкет дама. - У нас відбір для молодшого принца!

- Хіба він ще не занадто малий для цього? - здивувалася дівчина.

- Так. Ще раз, дівчино. Про що ви говорите? - намагаючись не грубити, перепитала розпорядниця.  

- Про те, що на посаду коханки нехай короля, нехай принца мають обрати вродливу й молоду дівчину, а не когось із старух!

Розпорядниця щільно стиснула губи, стримуючи роздратування.

- Дівчат для королівського гарему підбирають у восточному крилі. Попросіть слуг, і вони вас проведуть, - спокійним голосом прояснила дама.

- А-а, - здивовано відкрила рота дівчина. - То я не туди потрапила, так? Тоді піду, а то місць не залишиться!

Майбутня наложниця пішла під полегшене зітхання розпорядниці.

- Прошу мене вибачити, але чи можу я поцікавитися, які ще вакансії у вас у палаці є? А то я дивлюся тута конкуренція велика. Не пройду і хто ж тоді за воду сплачувати буде? - запитала Ільдара. - Якщо що я і в ліжко можу! Ви на мій вік не дивіться. Я ще ого-го як можу!