Розділ 1.2

Ільдара глузливо фиркнула.

На другій же сторінці традиційно розмістилася стаття: "Ректор Болохтирського університету старанних дів спокусив чергову скромницю! Скільки він заплатить родині постраждалої?"

Також додавалося зображення солідного чоловіка з видатним черевцем і зареваної дівчини з видатним бюстом.

Далі йшла стаття про зникнення дочки глави королівської варти, що із завидною регулярністю з'являлася в усіх газетах столиці. На жаль.

"Ільдара Скер, дочка Конрада Скера, який обіймає посаду глави особистої королівської варти, безслідно зникла. Якщо хтось має у своєму розпорядженні будь-яку інформацію про її здоров'я і місцезнаходження, переконливо просимо звернутися в будь-яке відділення варти."

Звісно, до вирізки додавали фотографію, від якої тільки у найчерствішого чурбана не здригнеться серце. Або щось значно нижче. Дівчина з густим шоколадним волоссям, зеленими переляканими оченятами, у літній напівпрозорій сукні стояла в оточенні квітучих рослин і дивилася прямо в апарат для фотозйомки.

"Також нагадуємо, що саме Ільдара Скер була помічена в порочних зв'язках з дочкою одного з п'яти радників короля Емілією Манрі..."

Дівчина, яка читала газету, втомлено потерла перенісся. Преса завжди роздуває з мухи слона, незалежно від того, що сталося. Доречі, це підтвердила назва однієї зі статей, що були наведені у змісті газетного номера:

"Принца Гуніора помітили в королівському саду зі своєю обожнюваною супутницею", - про те, що супутницею була декоративна саламандра, стало зрозумілим, коли Ільдара відкрила зазначену сторінку й побачила фото білявого юнака, що тримав на руках улюблену вихованку.

Згадалася стаття з позаминулого випуску з підписом: "Кого Бріана Тутс, дочка начальника в'язниці, пустила у своє затишне ліжечко?" Відповідь очевидна, але давайте-таки подумаємо. Кого ж? Правильна відповідь: кішку!

Цікаво, як здивувався би татко, дізнайся він, що його єдина донька перебуває практично в нього під носом? Тільки ось підрозділ Б-98 не дарма зветься таємним. Про нього буквально знають лише ті істоти, що в ньому працюють. Усі ж отримані під час стеження відомості передаються спеціальними джерелами, через інший відділ. Та й числиться Ільдара в Б-98 під ім'ям Камари Вохтенгаф. Її новий вигляд створювався настільки прискіпливо, що так просто не здогадатись кто скривається під цією личиною. Про що взагалі можна говорити, якщо з королівської скарбниці їй щомісяця надсилається пенсія!

*** 

Як будь-яка поважаюча себе дама похилого віку Камара любила економити. Саме тому, щойно біля крамниці під назвою "Дозвілля для дорослих дівчаток і хлопчиків" з'явилася вивіска про розпродаж, вона, звісно, рванула туди.

Поява настільки дорослої персони збентежила не тільки молодих клієнтів, а й помічника продавця. Усі присутні без винятку з цікавістю поглядали на стареньку, що пройшлася прискіпливим поглядом по полицях з цікавими товарами і зупинила погляд на дальній від входу стіні, з іграшками для любителів жорсткого.

На розчарування самої псевдостарушки в неї раптом завібрував у вусі артефакт зв'язку. Тут не потрібно бути провісницею, щоб зрозуміти - дзвонить Араман Проміжний*, її "улюблений" рогатий начальник.

*У демонів замість прізвищ вказується їхнє становлення серед собі подібних: Нижчий, Середній, Вищий, як грубу образу Середніх часом називають Проміжними.

- КАМАРА! Чому ти все ще не вирушила до палацу?! Ти, як і інші наші співробітниці, маєш узяти участь у виборі няні для чергового принца! - заволав голос у вусі.

- Прошу мене пробачити! Річ у тім, що я не змогла прийти з дуже поважної причини! - розглядаючи привабливого вигляду наручники і батоги, що висять нижче, сміливо заявила підлегла.

- Знову діарея напала? Чи повінь на цей раз?! - на тому боці сполучного артефакту палахкотів праведним гнівом злющий демон.

- Розумієте, річ у тім, що мені прийшли рахунки за магію! У мене не витримало серце і я, на жаль, вирушила на той світ! Сподіваюся, ви приїдете на мої поминки! Завтра опівдні на центральному цвинтарі, - Ільдара вкладала в слова стільки щирості, скільки могла собі дозволити, попутно підраховуючи чи вистачить її грошей на кілька цікавих покупок.

- І як же в такому разі, посмію поцікавитися, ви зі мною розмовляєте, якщо вже на тому світі? - було чутно, як у демона заскрипіли зуби.

- Так я того... У труні! - кілька відвідувачів крамнички стали поглядати вже з побоюванням на дивну літню жінку. - Якщо хотіли щось сказати, то кажіть швидше! Поки мене остаточно не закопали! Зараз якраз землю сиплють! Ось-ось і потоки магії перервуться! - поквапила Ільдара оскаженіле начальство.

Демон хотів щось заперечити, але Ільдара його перебила:

- Так все! - нарешті обравши собі покупку, сказала вона. - Я на той світ! Ще побачимося! - псевдостарушка відключила зв'язок.

- Вибачте, за цікавість, але ви для себе? - обережно уточнив помічник головного продавця, високий худорлявий хлопчисько, у форменому одязі з червоною сорочкою і метеликом у вигляді сердечка.

- Ох, звичайно! - заперечно замахала пухкими руками Камара. - Для онука мого! Він такі штучки любить! Вся шафа завалена вдома! Він у мене, знаєте, страж! Стежить за порядком у місті! - наприкінці Ільдара постаралася додати до інтонації дещо гордості. Адже їй належить бути гордою за вигаданого онука!