Розділ 1.1 - Бабуся шпигунка

Кращий столичний бордель «Виноградинки», що являв собою двоповерхову будівлю з білого кварцу з великою кількістю ліпнини, колон і балкончиків, забарвився у кольори світанку. Задоволені клієнти, серед яких були як чоловіки, так і жінки, поступово залишали межі закладу, прямуючи кожен по своїми справами.

Тим часом на лавці неподалік входу вимальовувався в ранкових променях жіночий силует.

Чоловіка, що виходив із центральних дверей, смикнуло, коли та сама дамочка йому підморгнула.

- Що, моя краса тебе не вражає? - накручуючи сивий локон на пухкий палець поцікавилася жінка.

- Вражає, - з переляку гикнув той. - Але дещо в поганому сенсі! Тільки не ображайтесь будь ласка.

- Чого ж так? Нехай моя коса і порідшала, але сама я ще ох як хороша! – дама грайливо повела плечима. Товста плешива накидка скатилась на землю, оголив невеликий горб на спині. - Нехай під кожухом і не видно, але мої славні груди чекають палких чоловічих губ і пустотливих пальців!

- Прошу мене пробачити, але я дуже поспішаю і вислухав вас виключно з поваги до поважного віку! – очі мимовільної жертви видавили із себе скупу налякану сльозу.

- Що ж ти затиснувся весь, любий? – ласкаво заспівала бабуся, що задкувала назад жертві. - Хіба не за виноградинками сюди завітав?

- Ой, та ви помилилися. Здалося мабуть, що я вийшов з цієї обителі хтивості і розпусти. Воно знаєте як буває? Люди у вашому віці часто на зір скаржаться! Тож що завгодно могло здатися!

Зляканий кролик минув лаву і поступово віддалявся від зголоднілого пітона, але той не захотів відпускати його:

- Що ви верзете? У моєму віці всі ці загравання і відмовляння зайві! Давайте відразу в ліжко! - старушка в черговий раз спробувала привернути чоловічу увагу, але в процесі накручування волосся на пальчик локон ненароком відпав.

Це виявилося крайньою точкою. Чоловік зірвався з гачка і кинувся геть, боязко озираючись на престарілу кокетку. Тієї залишилося лише сумно зітхати.

Другий  за сьогодні.

- А що це ми робимо, бабусю? – поряд з лавою зупинилася група вартових у ділових сріблястих костюмах та вугільно-чорних сорочках. – Невже у своєму шановному віці вирішили розбещенням молоді промишляти? Не годиться так робити, миленька, - похитав головою один із них. – А ходімо з нами до відділу. Поговоримо відверто, розберемося!

- Ой, не турбуйте себе, молодці. Я вже зовсім стара та нікому не потрібна. Хіба вам воно треба? Час свій на мене витрачати? – защебетала бабусічка. - Я ж того, крякну скоро. Хіба потрібні вам такі проблеми у моєму зморщеному обличчі?

- Потрібні-потрібні, люба наша! - не відступав страж. – Ми турбуємося про городян, тим більше таких зрілих, як ви! Вставайте, ми вас проведемо!

Відкрутитись не вийшло і старенька, не забувши підібрати накидку, опинилася в кільці вартових і незабаром потрапила прямо до допитної.

- Ну що ж, зізнавайтесь! - навпроти дами, що розташувалася в рожевому кріслі, сів страж.- Чи не ви часом крадіжкою коштовностей промишляєте? У нас в районі ходять чутки, що якась жінка у віці затягує до ліжка чоловіків та обкрадає.

- Ні ні! - Замотала головою бабуся. - Це не я. Халка все це! Вона в нас, як мужик її Ведор помер, збожеволіла на всьому блискучому! Ви б бачили які завали в неї під ліжком! Тягне все поспіль! Від виделок до запонок!

- Так, добре, - задоволено кивнув чоловік, поглядаючи на записуючу сферу, що витає над ними. – А де живе ця ваша Халка?

- Так з Ведором вона!

- На міському цвинтарі? – здивувався страж. — Але ж там неонові черв'яки! Вони жеруть людські тіла!

- Так, а їй яка різниця? – похмуріла бабуся. - Померла Халка.

- Від старості?

- Від соромної хвороби! Все тіло у синіх плямах було! Ви б її бачили! - Вдавалася в подробиці бабуся. – Великі такі сині плями, а поверх мальовничо червоніють пухирі! Я вже мовчу про гнильний запах з рота і чорні нігті.

- Це ж намашка! Вона передається повітряно-краплинним шляхом! – запанікував чоловік.

- Ох, як ми плакали, коли її не стало, - не слухаючи співрозмовника, продовжила бабуся. - Всім двором на похорон прийшли!

- Після смерті тіло починає заражати повітря довкола себе! Такий захід не можна було проводити! Ви викликали спеціальну похоронну службу?

- Кого тільки не викликали! Ніхто не вилікував! Казали: доки не померла – не звертатися! А потім вже й грошей у нас не було! Довелося самотужки! Народними методами! Підходили, бажали успіху на тому світі і як годиться цілували в чоло!

Страж не витримав і, скочивши, покинув приміщення. Його крісло похитнулось і з гуркотом упало на частково вкриту рожевим килимом підлогу.

- Адже казала, щоб не мучилися зі мною! Не довго жити лишилося бабці! – кинула у порожнечу пані. Єдиним її слухачем тепер був плюшевий ведмідь, що сидів у кутку кімнати. І сфера фіксатора, звичайно ж.

***

- Це що таке було? – обурювався начальник таємного підрозділу Б-98. – Що це було, питаю? - Чоловік скаженів на її очах. Білки налились червоним, іскрилися силою роги. - Ви як поводили себе? Нас мало не розкрили! Ви що, забули найголовніше правило співробітників Б-98? А я допоможу вам згадати! Ніхто! НІХТО! Не мусить знати про наше існування! Від нашої роботи залежить життя короля!