VI Повішеник

-баб а розкажи ще щось мені!
-та на ніч, і будеш сє бояти спати потім.
- та ні, та будь ласка розкажи… а то дерево, що там біля нашого поля всохло – то чого так?
-ну та бо там ся хлопец повісив був. 
-розкажи…нуууу….
-та нема там шо розказувати…,- почала бабця. 
Вона любила розповідати мені різні історії. Всі вони були з області її молодості, юності, чиїмись далекими переказами, спогадами. Але цей був свіжим. Ще не давнім. 
-от був собі хлопець а вже нема…-,якось не сумно сказала вона,- знав єст такого Володю, що не раз сюда йшов, пори нас в свою вулицю!?
-так, то хіба він?
-він, він…а всьо так було добре…,- і вона перевела подих,- то було давно ще…
    Його мама і наш сусід Василь ходили разом до школи. Він такий собі був хлопец а вона файна була. І добре вчилася. І батьки були на роботі. Але казали,що була фест пуста дівка. Страшно гуляла. Але тато був голов колгоспу троха, потім ще десь а мама робила в машинолічильній. Ну одним словом, то якось там всьо прикривали. Та бо то було тоди було не файно аби так доньку не виховати. А вона, називалася Людмила а кликали всі Люся. 
    Тай післали вони її вчити десь до інституту. Бо тоги не кожний міг собі таке дозволити. Ну одним словом вона там щось троха вчилася, троха платили десь там. Але закінчила. Ну та ясна річ що закінчила. Бо де ся мала діти. То мама з татом тиснули тай якось то з горем пополам пішло. Але вона ніяк не хтіла нічо робити. Або певно що не вміла. Бо робити щось тай робила троха секретарков. Потім сиділа на машинці печатала. Ну тай казали, що там собі ту страшу доньку нагуляла була ще в інституті. Ту Аллу. Тай так жила разом з ними,бо де її саму мож було лишити! 
       Але потім по мало, знайшло собі чоловіка. Він був якийсь розведений казали. Але позаяк то правда, бо вони на весні розписалися. Ну та й вісілє було. Але яке там вже як в неї дитина три роки а він не знати хто й звідки.  Ну але нема ради. То тато в канторі,мама в канторі тай можна робити що хочеш. Тай так вони пожинилися але жили не конче добре. Бо за рік розійшлися. Та й то не було чимось новим. Вона не хотіла ні кому терпіти а мама її тако сказала: «а що моя Люся має мучитися з тим босяком? Вона гідна кращого». Ну та й так. Люся гуляла як скажена. Казали що її каждий раз інша машина  підвозила або підбирала по дорозі. Та то не велике місто, то ніде нічо не скриєш.
Але за якісь час, то вже минуло років зо три певне, Люся сє віддає. Всьо як має бути: розписка, шлюб, баль в ресторані. Ну один слово сильна забава. Старий, її тато, понакликав лише самих своїх. Таких кабінетних людей. Зал на три соткі людей. Ну одним словом шик.
       Десь за пів року в них народився цей хлопчик. На роди їхали аж до області. Бо то тут що хто знає. Потім тиждень цілий всі банячили. Але малого так і не хрестили. Бо то вони ся бавили дуже тих, атеїстів. То тоги ще модно було. А дитина що винна, що родичі дурнуваті. Ну та ніц не зробиш. Що є – то є. Тай так рік поза рік, та й пройшло сім років. Треба малому йти до першого класу. Ну а то вже тоди церкви по отворєли. Ну одним словом, вони тоже побігли. Але що виявилося що, малий ані хрещений, ані вони шлюбу церковного не брали. Але хто з тим, в кінці кінців, має нині клопіт. Ну вони якось то відбули в церкві. Всі фотографувалися, всьо з квітами, такі всі визбирані. Ну така вже парада, що нема ради. 
Десь той її чоловік, Віктор, начав сє бізнесом займати. Він тоже там робив десь в конторі. Гроші мав файні. Ніц собі не шкодували Але часи змінилися,та й ще хотів мати більше. Одним словом, почав робити бізнес. Але то йому ніяк не йшло. Ну ніяк. І роби що хоч. То їм десь хтось порадив поїхати до когось. Тай казали що помогло. Бо і бізнес пішов і машину файну, нову купили і квартиру дочці. Та й вона добре трималася на роботі, попри скорочення  і всьо решту. Всьо файно йшло. Донька поступила на докторку. Ну а тоди оплатити і науку і кватиру і лах якісь купити то було всьо гроші. Ну та але тато такий, мама така – то можна. Старий став там чимось в області а стара вийшла на пенсію як держслужбовець і ще й помагала вести бізнес молодим. 
Ну та вони вже були гонорові.  А скупі які були… кусочка хліба би не дали. Дерли з відусіль що лиш де могли урвати. Ну та й багачі були тоді сильні. 
       Її родичі обидвоє скоро вмерли. Мама пішла на пенсію тай за три роки дістала інфаркт тай пішла. А тато десь за два роки після старої. Але сусіди казали, що вони так ся страшно сварили, клєли, матюкали. Певне був якийсь добрий скандал, раз інфаркт дістала. Але вона була не конче добра жінка. Заздрісна була страшне. І лишень щось вздит зразу їй того тоже треба. Та й всьо в тебе того не було. Якесь, говорили, мала погане око. Так старій бабі Іванисі корову сфайкала. О, то ще давно було. Ще як Люся, не віддана була. А в старої Іванихи була дуже добра корова. Мала смачне таке молоко. Та й сама така була велика, гладка. Ну та бо та добре ходила коло неї. І вони десь в неї купи пару раз молока ніби то для дитини. Та й та прийшла, як начела факати, як начела хвалити. Та й так що корова втратила молоко і смак. Та й мусіла стара продати ту корову. І вже більше такої не мала. Ні молока вже не мала аби продати. То ніхто так тогди не звертав уваги. Ну здала баба корову та й здала. А час пройшов. А то всьо виявилося помалу. 
       Вони дуже хотіли аби дати десь малого вчитися за границю. А то ся не вдало. Бо він не дуже вчився. Ходив поза школу, а вчителі не мали над ним управи. Бо шо скажут. А прийде така-во мамега ціла тай там начне пащекувати. Бо вона що знає. Таке нагле, безличне, брехливе. Та й ніхто не хотів собі з ними нерви псувати. Ну бо кому то в голові чужа дитина. Вкінці кінців та є родичі та й вони за то відповідають. А він уроки пропускав. Казали, що тікав зі школи і додому приходив аж вечір. Де був, шо робив? Ніхто не знав. Та й вчився він і так не конче. А ще як тако бімбав то взагалі всьо запустив. Та й якось той атестат дали. Написали то шо треба. Бо то панська дитина, то як він буде ослом виглядати. А він сє тим і не гриз. Пішов був ся вчити десь трошка. Та бо казали, що мали давати його до Києва. Але де то правда. Запхали його десь в якісь економічний тай сидів там, протирав штани. 
Але він найшов си дівку. Файна така, вродлива, як намальована. Багачка, одна дома. Ну всьо. Вчилася там десь з ним. Нічо так, вчилася. Тато в Португалії, мама в Польщі. Гроші шлют. Вона сама всьо робит.  Ну файна дівка, одним словом. Що ще хотіти. Але стара, його мама, чогось стала дуже проти! Ну ніяк не хотіла тої дівки видіти. Казали сусіди, що такі дома дебоші були, що аж міліцію визивали. Думали, що хтось когось забив. 
Потім виявилося, що та дівка пуста була страшенно. Водила кавалєрів відкрито додому і навіть сє не встидала. В неї тато все на заробітках. Роками вже сидит. І лиш гроші сюда шле. А мама така сама. Десь робила, потім почала десь їздити. Там си найшла якогось хлопа. Ну одним словом нічо доброго. А він так за нев бігав, шо аж світа не видів. 
         Сварилися вони там всі довго. Люся вперлася, ну ніяк. Казали, що борше вмре сама а тій не даст свого сина. Плакала, що та дівка приворожила її цего Володю. Але чи то правда ніхто не знав. Довго то так тривало. Він ніяк не хотів ту дівку лишєти а мама страшне була проти. Шось вона там все на ту молоду наговорювала йому. Чи то всьо правда то ніхто не знає. Але то мало бути якесь свято, бо були танці. І ще на другий день мали вихідний. Ну тай він зібрався йти десь. А Люся давай перед своїм старим, його татом, називати ту його дівку. Шо гуляє, шо нічо не вміє, що тупа, шо бреше, шо з їхнього сина лиш гроші тягне. Ну одним словом, сварка почалася. Дуже сє сварили. Що казали шо хлопец, вже як вийшов на двір, то дуже плакав. Та десь пішов. Не було го день-два. Ну але то теперішна молодь так ходит, там десь в когось може заночував тай нічо. Але начали дзвонити до нього на телефон а то ніхто не бере трубку. Вони сє кєнули тогди шукати. Та й десь за два дни знайшли повішеним на тій яблінці в поли. 
        Ну та то є шмат дороги. Від остатної хати там десь має бути зо два кілометри ще. Десь в ночи видко, бо ніхто не видів як йшов. Якийсь його друг потім казав, що вони разом були десь на дискотеці і той сказав, шо більше не може гристисі з ними, тай хоче шось си виробити. Ну та але то бахурі там були тай ніхто то так аж серйозно не сприйняв. Думали, що собі трохи випив або просто знервований. Тай перейде. А то видко не перейшло. Та й так пішов хлопчина на той світ даром. І шо то всьо богацтво їм дало? От так криво жили і так пішло далі. Такий молодий… Та, казали, шо і на вигляд був не сугіршим. Та не йби був сє жинив з той дівков в кінці кінців. А так самі дитину довели. Так є не раз. От так от когось гризут, зризут і так доведут що шось вистроїт собі. А потім всьо – пізно вже. 
Тай так та яблунька всохла. Файне було дерево. Мала добрі такі яблука, смачні. То ще як на поли там сапали то в обід там мож було сховатися від сонця. А після того, як він сє зачипив тай повністю суха, лиш стовбур стоїт серед полє. Аж страшно вечором йти. Хто знає чого і шо там чекає … казали колись, шо такі во душі ходять коло того місця де то сє стало і пуджіют потім.