V Небіжчики

      То розказувала моя цьотка, мамина сестра. То ще вона була маленька. Тай помер їхній тато. А він був ще досить такі молодий. Ну та, як їм могло бути вісім-десіть років. Бо то був старший брат а вона була молодша сестра. Тай помер, каже, і кожної ночи приход. Тако прийде серед ночи стане перед ліжком і дивиться на них. Та діти так сє понаджували. Ну та як, ну ж видєт тата. Але й знают шо поховали. І тако стане, спресує на побішницю і дивиться на них. А вони не годні рушитися до самого рані такий страх. А там  недалеко була колєя. І все десь шеста по шестій рано йшов поїзд. І як той поїзд їде, затрубит і він все зникає. І так ходив може з пів року. Ну нічо не годні були зробити. Все прийде стане і дивиться. Вони там зі страху чуть не мокрі а він каже: «не бійтесє нє, поїзд засвище тай я піду». 
      Але в то село прийшов якісь старець. Тай питає ш нового в селі. Та й ому кажут, шо така і така справа. Ади муміє жінку з дітьми ночами, не дає ні спати ні жити. А він тогди пішов туда. Подивився. Казав дати му якєсь вбранє з небіжчика. Та й та дала там якусь сорочку.  І він шось там шептав, заклинав, перекідав через поріг. І все кєне через поріг і сокіров обрубає. І так шось пару раз. Потім ту сорочку казав спалити і попіл на воду пустити. а йому вона дала блюзку ще і штани з чоловіка і ше шось там заплатила. І він пішов. То більше вже не приходило. 
То казали шо так не могло його ніяк пустити шо мав молоду жінку і двоє дітей. Певно шо так дуже за ними там переживав, шо ходив. Ніяк не міг заспокоїтися.
     А то було як моя прабаба вмерла. То мене ше не було.  Так розказували, шо тако вмерла, поховали. І тут раз сидєт дома за столом дивлєтсє а баба йде. І пішла собі десь до стайні, потім поза стайню. І так пару раз. Такого страху на них нагнала, шо ті сє бояли рушии з місця. Але моя мама була ще молода. Може мала років зо двайціть. А може й менше. Та й дивиться а баба знов йде. Вона нарешті не стерпіла тай таке: «чо ви нас пуджієте, ми вам всьо шо мали дати – дали». І всьо. Більше баба не ходила. 
А то вже було зо мнов. То мерла моя баба, мого тата мама. Та й нічо. Вмерла. Я знев не мала якогось такіх сварок або якогось обід. Але десь за якіс чес сниться мені. І я сє питаю кілько мені ше жити ще. Ну та й вона начела рахувати і загинати пальці. А я сє засміяла, шо так довго. А вона як сє подивит так на мене остро і каже: « не можна сє сміяти!». І всьо. А потім десь за місяць може два сниться знов. І ми балакаєм. А вона каже, шо до року була на земли: два місяця сиділа в стодолі, два місяці в сінех сиділа. Потім ще по подвіру ходила. Була в нашім селі звідки нас забрали. І вже тепер йде до неба. Том так потім сє бояла до сіний вийти ще зо пів року, після того сну.
    Ще був єден раз такій випадок. То чоловік жив коло цвинтарє. Тай не раз тако йшов через той цвинтар додому з роботи. Ну та він вже привик був ходити. Але в зимі не йшов ніколи. Бо то замете та й як мав йти. А тако як файна погода. Тай навпростець. Але там поховали молоду дівку. Говорили, шо ї вітчим довів ніби-то. Але чи то правда то ніхто не знав. Бо то ї найшли не живу. Та й ніхто сє дуже не дошукував правди. Думали шо вмерла бо була слаба. А вона сє десь напила якоїсь тройки. Та то тоди хто знав. Ну та ї похоронили так як годиться. Всьо файно, білу сукенку дали, корону несли. Та й він сє вертає додому. А ше там си троха засиділися. Бо то вже в зимі не було шо дуже робити, тай зайшов до колєгі. Аж глип – дивиться а вона сидит там в себе на могилі. Ну та точно вона, бо він знав ту дівку. Сидит. Шо він сє напудив. А нема сє куда дітися. А вівка, каже, сє обернула до нього, подивилася тай каже: «скажіть моїй мамі най передаст мі нові чоботи. Там буде їхати  такий то такий і з ним най передаст мені чоботи і хустку, бо я вже давно не дівка. А тут нє не пускают». Хлоп сє напудив але обіцяв передати. Ну та а де сє діне бідака там. Ну та й прийшов на другий день до рдичів, розказав то всьо шо видів. Ну тай вони ніби нічо. Але каже хто буде туда їхати. Ну як. Але десь за два дни. Їдут возом якісь люди. Ну тай заїхали в село перепочити. Та й ті сє їх розпитали шо куда. А той каже, шо їдут з войська, везут хлопцє ховати додому. Вмер рівно три дни тому. Та й ті родичі вже зрозуміли шо він. Тай дали до трунви ї чоботи і хустку і ше обручку золоту дали. Тай ті поїхали. Але снитсє мамі десь на третий день та дівка і каже, шо всьо ї передали і тепер вже буде мати спокій. Тай більше не сниласі нікому після того. Вже було спокійно.