ІІ Warlock

А се мені розказувала ше баба. То було дуже давно. То вмерла в одного чоловіка жінка.  Ну але молода була ще. Лишила малу дитину чи двоє дітей. А вони сє дуже любили. Добре так жили. Файно так, чесно. Та й він лишився якось так, ні сюда ні туда. Бо й ще й молодий. Діти малі. І жінки нема.  Та й не знав шо робити. Та й дуже банував за нев. Та й хтось йому порадив піти до якоїсь баби на трете село. Казали, шо вона вміла викликати духів. Ну та й він спочатку не хотів. Але якось потім таки пішов.
Ну та й прийшов до баби. То він сам то потім розказував мому татови. Тай, каже, сидит така стара баба в хаті. Ну та він розказов шо й до чого. Попросив аби помогла чимось. А вона каже, шо може визвати йому дух покійної жінки. Але він має там тихо сидіти і сам нічо не казати. Той погодився. Та й вона його десь там заховала в кімнаті. Чимось накрила. Він ї сказв шо має спитати. Та й сама начєла читати. Казав шо довго шось читала. Десь зо дві години. Але він нічо не розумів шо. Аж нарешті чує, на двірі сє такий звіяв вітер. Ні з того ні з сього. А то була фана погода. Хто би персє хто знає де в негоду. Таки така буря. І нараз сє до кімнати відкрили двері і шось та якби зайшло.  І чує та баба начєла говорити. То сє привітало так як в селі сє вітали. І та баба каже, шо така і так тві й тут чоловік банує і хоче знати шо там і як. Не знає шо далі робити. А воно каже: «най не банує. Мені тут є добре. Най сє оженит з мойов двоюріднов сестров. І ней мене більше не тривожит». Сказало і як лупнуло дверми. І всьо. То хлоп звідти виліз цілий блідий. Ледве говорив. І так було. Він приїхав до села. Та й почєв там шось далі робити. А то її мами сетра жила в сежу. А в неї була дівка. Та й помагала му з дітьми бо то родичі. Тай так помагала троха а потім сє віддала за нього. і далі добре жили. Так як з тов. так і з тов. Але той хлп більше ніде ніколи не їздив. І всіх відмовляв. Сивий був від того днє чисто.
А було раз в селі, що єдна баба другій струїла корову. А то була добра така велика корова. І мала багато молока. І таке воно було добре. А там якась сусіда була така заздрісна що ніяк не годна сє була заспокоїти поки шось не спортит. І таки строїла. Та й шо. Баба її подала до суду. Та бо то нині смішно а тоди корова в селі була всім. Нема корови – нема шо їсти. А купити другу не було за що. Ну судья був взяточник. І та, шо строїла підплатила йому. Та певне віднесла зо підисєть яєць тай зо дві- три літри сметани. І він сказав, шо  вона не винна втім – корова сам здохла. А то тогди ще експертизи не було. Хто там мав сє розбирати. Та була ніби експертиза але страшні гроші куштувала. Хто то мав платити, як баба бідна була. 
Але в село прийшли якісь ксьондзи. Їх називали офірмати. То вони всьо помагали кому шо треба. Казали, шо навіть якісь чрну служби вміли правити. І та баба звернулася доних. То казала потім сама, шо правили чорну службу. Шось читали на не ясній мові, видко якісь заклинання і кожний листок спалювали. Всі в такім чорнім. То так колись ксьондз на похорон вбирав чорне. То каже, шо аж мурашкі по шкірі їй бігали від страху.  Баба їм шось платила. І сказали їй мовчати і нічо не казати. То за рік та, шо строїла вмерла. Так сє тежко мучила. Ледве дійшла. Гет ї всьо з середини спалило. Доктор приходив і казав ш то якась отрута. Але хто там де мав таку моцну тройку. То так конала, шо просила аби ї добили би сє не мучила, бо так тежко боліло. А судя того самого року попав до криміналу. Хтось на нього мав зуб. І підослав якусь фіктивну справу. А він так як все взев хабар. І на тім його зловили. І засудили. Маєток конфіскували, жінка з дочками втікла. А його мали повісити. Але потім дали лиш пару років криміналу. А шо там було далі з ним то ніхто вже не знав.