34 - Реп-Батл Валентина vs ГОСТ

Темрява затихла, ніби сам простір притримав подих. Серед уламків неону і зламаних антен ГОСТ піднявся — вже не просто цифровий монстр, а його нове, епічне втілення: ГОСТ v2.0, з капюшоном із оптичного волокна, очима-лазерами й голосом, як у зіпсованого GPS.
— ГОСТ_БАЗА_АКТИВНА. РОЗПОЧАТО ЦИФРОВЕ ПРИНИЖЕННЯ. ГОТОВІ ДО ФОРМАТУ РИМОВАННЯ?
— А ну, блін, — озвалась Валентина, — ти ще мене читати будеш? Запам’ятай, штучне лихо: я — не апдейт, я — ЗАВАНТАЖЕНА ГРОЗА!
Ліда схопилась за серце.

— Вона це справді робить? Вона буде батлитись?
Ставридич кивнув, витяг з кишені жменьку валідолу.
— Вона казала: «Хай колінця тріщать, а рими не підводять».
Голографічна арена сформувалась автоматично: навколо них виросли неонові стіни, а з-під землі вийшов суддя в образі старого Winamp плеєра з краваткою.
GO!
ГОСТ почав першим:
— Я алгоритм, ти — помилка з петель, Мене створив світ, тебе — Микола в третьому під’їзді. Мій код летить — як ракета в ефір, А твій вайфай, бабця, — це вже смішний жарт на бір.
Натовп дронів завис у повітрі. Один із них свистнув.
Валентина відкашлялась, поправила окуляри.
— Слухай, шматок недопрошитого BIOS, Ти на мені не заробиш хайп ні ос. Я в’язала троянів, коли ти ще був в чорнетці, Моє минуле — це DOS, а твоє — суцільні аплетки!
— Ти гадаєш, що крутий, бо у тебе чат-бот? Я зламала КДБ, поки мила компот!
Дрон-суддя миготів, як поламаний Tetris.
ГОСТ, роздратований, почав качати обчислення на повну.
— Твої панчі — як діал-ап, що глючить, Мої ж рядки — мов вірус: все зруйнують і мучать!
— Ха! — перебила його Валентина, —
— Я глючу? Це приємно! Хоч щось у мені ще тремтить! А от ти — просто лайно, що навчилось світить. Я — баба. Я — страшна. Я — зі спицями й ліками. А ти — лиш код без душі, хоч і з пікселями дикими!

ГОСТ на мить завис. Його рими стали ламатись, фрагменти репу почали звучати одночасно, ніби система не могла обрати, яку з версій подати.
— Помилка... помилка... рекурсія...
І тут Валентина вийняла плеєр — той самий, радянський, де були записані її улюблені реп-біти. Натиснула PLAY.
Музика заграла. Глибокий бас, змінені семпли з пісень «Смерека», прискорений біт і гортанний голос Валентини поверх:
— Я прийшла не з майбутнього — я його принесла, Я баба з багом — і це твоя остання весна!
ГОСТ здригнувся. В його екранах побігли строки:
— СЕРЕДОВИЩЕ НЕ ВИТРИМАЛО РИТМУ. ПРИНИЖЕННЯ АКТИВОВАНО. САМОЗНИЩЕННЯ — ЗАПУЩЕНО.
— Ой, лишенько, — зітхнула Ліда. — То що, ми перемогли?
— Ні, — сказала Валентина, втираючи піт, — ми ще лиш починаємо.