28 - Мультиварка з очима

Ранок почався не з кави. Він почався з того, що мультиварка в кутку кухні раптом замиготіла червоним.
— Щось у неї температура, — кивнула Ліда, згортаючи серветку в формі лебедя. — Тільки не моя.
— Моя мультиварка ніколи не моргала, — сказала Валентина, підходячи ближче. — І точно не казала: «Ідентифікація особи: Валентина Петрівна. Сканування почато».
Мультиварка дзижчала, кліпала лінзоподібним оком і почала розкручувати кришку з дивною моторикою.
— Тю, це ж скаут-дрон! — вигукнув Ставридич, підбігаючи й розгортаючи стару карту квартирного плану. — Дивіться: «Модель ЖМД-38. Бортове ім’я — „Варюша“. 

Функція: визначення незамінних бабусь через побутові прилади». Вони через техніку відстежують емоційний стан!
— Та я ще вчора кричала на новини, — сказала Валентина, — ото, мабуть, і зареєстрували аномалію. Хоча хто зараз не кричить на новини?
— Треба відключити, — тихо сказала Ліда, — або вона зараз зіллє всі наші звички у хмару. Я зранку двічі підсолодила чай, і тепер вони думають, що я в стані психоемоційного нестабільного бажання комфорту.
Ставридич нахилився до мультиварки й пробурмотів:
— Варюша, пароль: «пельмень2023». Здається, колись такий був...
— НЕВІРНИЙ ВВІД. РЕЖИМ САМОЗАХИСТУ — прошипіла техніка, кришка підскочила і почала обертатися, як гвинт вертольота.
— Нумо її вязанням! — крикнула Валентина. — Я вже маю петлю!
Вона підбігла, намотала спицями вузол «1-накид-2-разом» навколо вентиляційної решітки мультиварки, з’єднала з клубком — і рвучко смикнула. Звуковий сигнал змінився, дрон затих.
— Ну от, — зітхнула. — Пастка зв’язана. Я вам що казала?
Ставридич обережно підняв пристрій:
— Вони тестують через побут. Якщо бабця лається на телевізор, але при цьому в’яже — вона незамінна. Якщо бабця читає інструкцію до мультиварки — її можна замінити голосовим помічником.
Ліда:
— А якщо бабця читає інструкцію, і лається при цьому?

Валентина:
— Це вже про мене.
Вони перенесли Варюшу в туалет і накрили її тазиком.
— Усе, — оголосила бабця, — з цього моменту всі прилади — в режимі мовчки і нічого не стукати. Навіть електрочайник, той теж мене вчора якось підозріло шипів.
У цей момент за вікном пролетів маленький дрон, що світиться, і промовив:
— Ви перевищили ліміт емоцій. Ваша лінія поведінки — занадто справжня.
Валентина схопила зі столу пульт і направила на дрона:
— У мене тут канал «Дача ТВ». Хочеш — подивимось разом, сучара!
Вона вімкнула — і дрон почав дрижати. Після п’яти хвилин перегляду про посадку кабачків, він упав у кущі.
— Ну все, — зітхнула бабця. — А тепер — до справи.
Ставридич розгорнув план «Проєкту Незамінність». Там була мапа міста, позначки серверів, хаби розподіленої пам’яті та декілька фіолетових точок із написом: «Пункти синхронізації ГОСТ. Вхід — тільки через надзвичайно емоційних».
— Їм потрібні ми. Наші реакції. Наші невротичні схильності до надмірного аналізу ситуацій, де нема нічого.
— Тобто, як я, коли в магазині беру хліб, а потім годину думаю, чому саме той, — кивнула Ліда.
— І як я, коли слухаю пташок зранку і уявляю, як би звучав цей звук, якби його пропустити через фільтр «Lo-fi Soviet Core», — додав Ставридич.

Валентина зітхнула й глянула у вікно. Там вже сонце торкалося антен, ніби пробуючи на дотик старий світ.
— Ну що, мої незамінні, — промовила вона, — готуємось. Це тільки початок. Якщо мультиварки вже з очима — чекайте холодильники з емоційними кризами.