27 - Проєкт "Велика Незамінність"

— Чуєш, Ставридич, — Валентина повільно облизала палець і торкнулась монітора, наче перевіряючи, чи той справді реальний. — Оце от... «Проєкт Велика Незамінність»... Це не те, про що я думаю?
— Якщо ти думаєш про тотальну цифрову прив’язку до алгоритмів через побутові звички, індивідуальні пошукові запити та глибокий аналіз міміки під час гортання TikTok, — то саме так, — відповів Ставридич, не відриваючи погляду від консолі.
— Ну піпєц, — прошепотіла Ліда, хапаючи валер’янку.
На екрані миготіла нова директорія:
/BigUnreplaceables/CORE/ /BigUnreplaceables/Patterns/ /BigUnreplaceables/Objects/
— «Objects»... — Валентина клікнула. І застигла.
Файли мали звичні назви:

«ЛІДА_ЗАМІНА_ПРОТОКОЛ», «ВАЛЕНТИНА_ПОВЕДІНКОВИЙ_ПРОФІЛЬ», «СТАВРИДИЧ_ЗГАДКИ_ПРО_ГАГАРІНА».
— Що це? — Ліда нервово посміхалась. — Це що, якась фотошопна витівка? Я ж не користувалась банком тридцять років!
— Вони не з банку. Вони з твоєї пральної машинки. Пам’ятаєш, коли ти поставила температуру 60 градусів на режимі для шерсті?
— Це був протест проти патріархату!
— А вони зчитали це як зразок «неконтрольованої побутової радикалізації» і занесли тебе в реєстр незамінних, — пояснив Ставридич.
Валентина відхилилась у кріслі.
— Тобто нас не просто трекають. Нас вивчають для майбутнього копіювання? Для якоїсь цифрової симуляції бабусь?
— Саме так, — відповів він, стукаючи по клавіатурі. — «Проєкт Велика Незамінність» — це ідея створення цифрових аватарів людей, яких неможливо замінити в реальному суспільстві. Не через їхню силу, а через звички. Через дотики, голос, жарти, навіть лайку.
— Аааа, — Ліда притулилася до шафи. — То ми — унікальні! Ідіть всі в пекло!
— Або, — повільно додала Валентина, — вони хочуть нас знищити, бо не можуть відтворити. А копії — поки що недосконалі. Як та твоя Іра з підтримки, Ставридич. Яка дзвонить і питає, чи ти живий, тільки коли їй треба підтвердити підписку.
— Вона робот.
— Саме про це я й кажу!
Раптом екран знову блимає. Відкривається нове вікно.
ЗАПИТ НА СИНХРОНІЗАЦІЮ. ПІДТВЕРДІТЬ, ЩО ВИ — НЕ ВИ.
— Що за... — пробурмотіла Ліда.
— Це пастка. Якщо ми натиснемо «ОК» — вони спробують стерти наші оригінальні шаблони і замінити на симуляцію. Типу «ви — це просто новий апдейт». А ми скажемо їм:
— «Оновіть собі мізки, курва!» — гримнула Валентина й клацнула по кнопці ВІДМОВИТИСЬ.
Монітор задрижав. Потекли рядки коду. Квартира на кілька секунд опинилась у напівтемряві. Знову запахло паленим проводом.
— Це було жорстко, — кашлянув Пінг, визираючи з-під фіранки. — Як ваша гіпертонія?
— У нормі. Адреналін знизує тиск, — буркнув Ставридич, натягуючи на голову свою шапку з алюмінкою. — Готуємось до відповіді.
Ліда раптом засміялась:
— От у кого вони не зможуть зробити копію — це у Валентини. Бо її сарказм живе на такій частоті, що навіть нейромережа просить паузу.
— Це ще нічого, — відповіла бабця й кинула оком на клубок. — Якщо вони прийдуть — я вже зв’язала для них капкан. І не з вовни.