26 - Дідові фішки проти цифрових чортів

Ставридич сидів у своєму кріслі з вигнутими пружинами, що давно віддалися на милість гравітації, й задумливо потирав носа. Перед ним миготіли три екрани: один показував код банківського ядра ФінТіні, другий — картинку з їхньої шпигунської мікрокамери, захованої в плюшевій сові, а третій — просто годинник Windows XP. Щоб не забути, в якому зараз часі.
— Слухай, Валю, — сказав він, не відриваючи погляду від екрана, — ти там свій носок дов’язала? Бо я тут думаю кинути їм таку пастку, що навіть Пентагон заплаче.
— Ще рядочок, — пробурмотіла Валентина, не зводячи погляду з петель. — І ще один. Хай мають.
— Ставридич, а ти впевнений, що твій антивірус на дискеті ще працює? — втрутилася Ліда, розливаючи всім м’яту з пустирником.
— Це не просто антивірус. Це «ГРОМ-94». Його писав мій товариш по службі, коли ми ще ловили інфо-шпигунів через дуплексний факс. Цей звір вміє обходити три шари захисту, тому що… — він нахилився ближче до монітора, — ...тому що він не читає код, він відчуває душу коду.
— Угу, — хмикнула Валя. — А ще в тебе холодильник відчуває мій смалець, як тільки я з ним захожу.
Ставридич клацнув кнопкою на старому пульті, й система почала програвати серію команд:
> RUN: GROM_94.exe > Bypass: NeoTLS & KernelSwitch > Inject: KOPIRAIT_2003 > Redirect: smileyProtocol 
— Це що було? — Ліда втупилась у монітор, наче в ньому з’явиться рецепт вареників від ЮНЕСКО.
— Це була моя дідова фішка №1: усміхайся й відволікай. «smileyProtocol» підміняє всі системні повідомлення на добрі побажання. Їхній ШІ подумає, що в нього день народження, а не атака.
Раптово на екрані з’явився напис: “Ваш запит обробляється. Ви чудові. Нехай буде мир.”
Пінг, що спав на роутері, озирнувся:
— Ти серйозно зламав систему через позитивну афірмацію?
— Це лише початок, коте. Наступна фішка — «Дідова Слєпка». Протокол затримки реакцій. Я змушую всі їхні сервери думати, що зараз 4 ранку 2001 року.
— І це спрацює?
— У них буде лаг у 24 роки. Повір, для банківської системи це гірше, ніж домофон із ЖЕКом.
Ліда вже почала ридати від сміху.
— І що далі? — запитала Валентина, завершуючи останній ряд.
Ставридич витягнув з кишені… флопі-диск. Такий самий, на якому в школах колись зберігали «Paint» і мрії.
— Тут — «Котлета». Ні, не та. Це скорочення: Комплексний Оперативний Технічний Логічний Експертний Термінал Аналізу. Дідова фішка №3. Якщо ми зараз впаяємо цей архів у центральний процесор, то вся їхня структура розпадеться… на категорії — «корисне», «дурне», «а це хто написав?»
— І яка нам з того користь? — уточнила Валя, — окрім того, що ми знову вляпаємось у якийсь електронний абсурд?
— А користь в тому, що ми побачимо, де у них вразливість. А потім…
— Потім я зроблю петлю, — сказала Валя й встала, тримаючи готовий шматок в’язаної схеми, — і затягну її на найслабшому місці.
— Пошлю позитивну афірмацію! — втрутилась Ліда, — типу: «Обійми себе — ти тепер з нами». І БАМ!
На екрані — стрибок. Зникло фіолетове ядро. Замість нього — чорно-біла консоль. І там з’явився напис:
Вхід у режим розбору: ГОСТ-ПАНІКА v2.1. Дідові фішки активовано.
— Вони відчули удар, — прошепотів Ставридич. — Я бачу… папки. Їхні справжні.
— Які? — всі троє нахилились до екрану.
«Емоційні прив’язки клієнтів» «Списки цифрових залежностей» «Проєкт «Велика Незамінність»
— Що це, чорт забирай, за «Незамінність»? — здивувалась Ліда.
— І чому вони зберігають наші… звички? — Валя глянула на екран так, наче побачила там свою стару парту.
Ставридич відкинувся назад.
— Ми ще не на дні. Але ми на правильному шляху. Бо сьогодні ми не просто троє пенсіонерів у кардіганах… Ми — три фаєрволи. І ми готові палити.