25 - Злам на спицях. Пастка для ФінТіні

Сиділи вони в тиші, і тільки котячі вуса Пінга тремтіли в ритм серця. Валя перевіряла спиці. Ліда перебирала клубки. Ставридич запускав тестову віртуальну оболонку, яка пихтіла, як стара пральна машина «Рига».
— Значить так, — нарешті сказала Валентина, обмотуючи клубок пряжі на лікоть. — Якщо нас хочуть узяти на емоційний шантаж, ми зробимо їм емоційний капкан. Ми їх зловимо, обв’яжемо й зітремо в гуглопил.
— А як саме? — Ліда тримала в руках спиці, але виглядала скептично.
— Все просто. Я зв’яжу для них фальшивий кеш. У буквальному сенсі. Спеціальний візерунок — петелька на накиді, два разом. Це давній спосіб створити петлю зворотного шифрування. Як у радянські часи, тільки краще. І коли вони підключаться — потраплять в спіраль. Емоційний зашморг.
— Це звучить… абсолютно нелегально! — Пінг засяяв. — Я в захваті.
— І гачкувато, — додала Ліда, ховаючи усмішку за термосом з м’ятним чаєм.
Ставридич увімкнув проєктор: на стіні проступила схема доступу до ФінТіні. Вони використовували стару платформу віртуального банкінгу з зашифрованим тунелем через колишню пошту.gov.ua.
— Якщо ми зараз проб’ємось сюди, — він показав на миготливу точку, — ми зможемо вкинути наш в’язаний вірус. Валентина, ти маєш зв’язати його буквально: код у петлях. Я завантажу його через мій модем. Якщо, звісно, він не вибухне від напруги.
— Якщо вибухне — просто постав новий чайник, — хмикнула бабця.
Вона сіла на старе крісло, що поскрипувало як несмазаний сервер, і почала в’язати. Пальці танцювали в повітрі, і кожна петля здавалася не просто петлею, а окремим байтом даних. Пряжа була зеленою, наче стара материнська плата.
— Раз, накид, два разом. Раз, накид, два разом, — шепотіла вона. — Це вам не носки для онуків, це смерть у три ряди.
— Я не вірю, що це працює, — Ліда вже мала сльози сміху в очах. — Це найгеніальніша дурня, яку я бачила.
— Не дурня. Це кібер-в’язання. Поки ви тикали телефони — я створювала нову реальність. Текстильну.
Раптом Пінг засичав, вигнувши спину:
— Вони реагують. Я відчуваю зворотній пінг! Вони на гачку. Ще трішки — і ми в серці банку.
Ставридич стиснув зуби:
— Завантажую петлі… три, два, один… ОТПРАВКА!
На екрані — миготіння. Потім — чорне. Потім — фіолетова куля, що розкручується навколо світла.
— Що це?! — крикнула Ліда.
— Це їхній центральний обчислювальний вузол. Вони намагаються замкнути себе, але ми вже там. Всередині. І наше в’язання працює, бо воно… людське. Воно зроблене з душі. І з шерсті!
Пінг голосно муркнув:
— Я відчуваю, як потік даних сповільнюється. Їм важко дихати нашим вовняним кешем!
Раптом у повітрі засвітилось вікно чату. Автоматичний бот від ФінТінь написав:
«Ви вчинили вторгнення в особистий простір емоцій. Ваш баланс буде обнулено.»
Валя відкинулась у кріслі, потягнулась і… дістала ключ. Старий, залізний, наче від підвалу 1963-го.
— Хлопці… Ми їм покажемо, що таке справжнє обнулення. Ставридич?
— Готово. Ключ вставляю у порт… Емоційно й обережно.
— Натискай.
Клік.
ВСЯ система ФінТінь раптом замигає, екрани починають показувати в’язані шарфи, листівки «З Днем народження» і схеми носків. Емоційний кеш — заблоковано. Банківські канали — збоїть.
Пінг шалено бігає по кімнаті:
— Ми вчинили перший у світі в’язаний злам!

— І це лише початок, — прошепотіла Валентина. — Бо я ще тільки один рукав дов’язала.
Вони переглянулись. Залишилось головне — перевірити, що не залишилось жодної петлі у відповідь.