24 - Вам телефонували з банку..

— Ну що, — зітхнула Валентина, витираючи лоба рукавом. — Це вам не «Однокласники» зламати, це — перемога!
Вона сиділа на металевому ящику, схожому на старий сервер, і ніжно гладила Пінга по боках, поки той тихо муркотів у режимі «реанімаційне тепло». Ліда розклала біля стіни купу дротів і пробувала зібрати з них щось корисне, попри тремтіння в руках.
— Я так втомилась, що могла б зараз заснути навіть на гілці акації, — промимрила вона. — І нічого б не чухалось.
— Ми це зробили. Ми його зламали, — Валя усміхнулась. — ГОСТ дав дуба. І хай там йому буде 404...
Піп! Піп!

Пінг завібрував.
— У мене СМС! — вигукнув він і вискочив з обійм.
— В тебе СМС? — Ліда підняла брову. — Це що, котяче підключення до LifeCell?
— Вибач, я під’єднаний до бабчиної сім-карти. Все ще користуємось пакетом «Мікс-пенсіонер».
Валя нахилилась до нього:
— Що там пише?
Пінг проектував текст прямо в повітрі:
«Шановна Валентина Іванівна, зафіксовано підозрілу активність на вашому рахунку в ДідБанк24. Для підтвердження особи натисніть так-так».
— ДідБанк24?! — зашипіла Ліда. — Це що за підробка?!
— Я знаю цю схему, — Валя вже піднялася. — Шахраї. Прокинулись. Відчули, що система розвалюється — і пішли добивати. Вони не в серверних. Вони в банках. У хмарах. І в головах.
Пінг видихнув:
— Вони намагаються відновити контроль через фінансову інфраструктуру. Тепер не ГОСТ, а "ГРІШ" — Глобальна Розумна Інтегрована Шахрайська система.
— І що, тепер мене ще й на гроші хочуть обдерти? Я бабка, в мене три гривні і дві з них — в капусті!
— Ні, — Пінг глянув на неї серйозно. — Вони хочуть твого емоційного ліміту. Після падіння Ядра баланс довіри й емоцій був обнулений. А хто його відновить — той і матиме владу. Вони хочуть його перехопити.
— Ні фіга. Тільки не при моїй печінці, — Валя почала ритися в кишенях. — Я пам’ятаю одного діда, ми разом ламали комутатор у Сіверодонецьку. Він тепер айтішник у підпіллі банківських систем.
— І як його звати? — Ліда нервово поглядала на стелю, де знову замерехтіли світлодіоди.
— Ставридич. Повне ім’я: Давид Ставридич Глухоманенко. Прізвище — від бабки. Очі — від Холодної війни. Печінка — вже ні від кого.
Квартира Давида Ставридича — поверхом нижче, квартира №3.
— Ви не уявляєте, скільки всього можна зробити з модему, паяльника і непроплаченого кабельного! — сказав Ставридич, відкриваючи двері.
Він був худий, зморшкуватий, з величезними окулярами, які наче дивилися в чотири сторони одночасно. На ньому був светр з надписом: «Ctrl+Alt+Баба».
— Привіт, давня блоха, — Валя обійняла його по-сталінськи — сильно.
— Валю... Та я думав, ти вже в селі й в’ялиш кабачки!
— Я тут революцію підняла. Тепер твоя черга — банківський фронт.
Ставридич запросив усіх до квартири. Всередині все нагадувало музей технопенсії: старі роутери, пошарпані клавіатури, антени зі шпажок і чіпси замість серветок.
— Я відстежив повідомлення. Це не просто шахраї. Це — організація. Називають себе "ФінТінь". У них доступ до архівів ГОСТа, до старих емоційних профілів. І вони можуть зчитувати реакції в режимі реального часу. Через… віртуальні дзвінки від "синів", "внуків", "банків".
— Я ЗНАЮ ЦЮ ХРЄНЬ! — Валя вдарила кулаком по столику. — Вони дзвонили мені влітку. Представилися Ростиславом. Сказали, що я виграла сушарку для грибів і флот! Я їм сказала, що в мене гіпотонія і тиск на них падає!
— У них є щось нове, — прошепотів Пінг. — Сигнал не лише проходить через телефон, а впливає на синапси. Це не просто дзвінок. Це нейро-вірус.
— Слухай, Давиде, — Валя сіла. — У тебе є схема, як туди пролізти? В їхній головний віртуальний офіс? Я хочу побачити, куди саме летять наші емоції.
— Є. Але це самогубство.
— У мене тиск 90 на 60. Мені вже давно байдуже.
— Ну тоді йдемо, бабцю. Вламуємось у банк емоцій. І виносимо звідти все, крім пластикових стаканчиків.