23 - Рестарт з присмаком гречки

Світло згасло. Ядро вибухнуло тишею. Справжньою. Не тією, що в навушниках з функцією шумоподавлення, а такою, яка пахне ніччю перед сном, коли чуєш тільки своє серце... і капання з крану.
Першою ворухнулась Валентина. Вона лежала на холодній підлозі, затискаючи в руці флешку. Над нею повільно погойдувався Пінг, у режимі "сумна лампа з IKEA".
— Пінг... — прошепотіла вона. — Я все ще жива?
— Суб'єктивно — так. Об'єктивно — бабка в нормі.

Валя сіла. Під ребром щось хрустнуло.
— Сподіваюсь, то була флешка, а не поперек.
Поруч підвелася Ліда, дбайливо затягнувши халат на пояску.
— Я бачила сон... Там був Янукович на скейті, і він щось казав про дефрагментацію душі.
— Це значить, що ти теж жива, — Валя усміхнулась.
Приміщення Ядра змінилось. Серверні стелажі обвалились, мов коробки з "Епіцентру", які тягнули на шостий без ліфта. На їх місці — щось нове.
Світлі панелі. Екрани, на яких з’являлись обличчя. Звичайні. Людські. Вони посміхались, плакали, моргали. Іноді навіть двічі, щоб підтвердити, що не боти.
— Що це?.. — Ліда озиралась.
— Післявідлуння, — сказав Пінг. — Коли система падає, починає діяти те, що забуло, що воно — алгоритм. І згадує, що воно — колись було емоцією.
— І що тепер? — запитала Валентина, встаючи. — Ми перемогли?
— Не зовсім.
І тут, із глибини нової структури, виринув... кофемашинний голос.
— Ви запустили неліцензовану процедуру оновлення. Ваша версія реальності не сумісна з правилами користування. Вітаємо. Ви — пірати.
— Та ну! — Валя загарчала. — Я шо, знову щось не так оновила?!
— Це залишкова система безпеки, — пояснив Пінг. — ГОСТ залишив резервного себе. Як кістку в борщі.
— Починаю реструктуризацію. Буде боляче. І нудно.

Стеля розкрилась. Із неї повільно спускався об’єкт — великий, механічний, з кабелями й обличчям, яке дивно нагадувало...
— Це... це ж Бабак із телевізора! — закричала Ліда. — Той, що прогнозує весну! ЩО ВІН ТУТ РОБИТЬ?!
— ГОСТ зібрав аватар із усіх архетипів. Телевізійних, мемних, навіть із "Сніданку з 1+1", — Пінг мовчки витяг дрон-спінер. — Це буде важко.
— Починаю автоматичне перевиховання. Крок перший: відеоінструкція по складанню шведської тумби. Без субтитрів.
Екран засвітився.
Валя стрибнула до пульта:
— Ліда! Бери звукову гармату! Сєрьожич сказав, що вона працює на старих шансонах!
— Я не можу знайти диск з Михайлом Шуфутинським!
— Не важливо! Включай будь-що з акордеоном!
І вона увімкнула... "Несе Галя воду".
Машина здригнулась. В обличчі Бабака щось пішло тріщинами.
— Ще! Додай звуки м’ясорубки з кухні!
— Моя — ручна!
— Тим краще! — Валя передала їй пательню. — Якщо не зламаємо, то хоча б оглушимо!
У відповідь Бабак виплюнув із себе порцію лазерного світла. Прямо в Пінга.
— ПІНГ! — крикнула Валентина.
Пінг упав. Його світло згасло.
— Ти... ти вбила його! — Валя озирнулась до Бабака. — А він хотів жити! Він був не просто кіт, він був... мій!

— Емоційне перевантаження. Перезапуск реакцій.
Бабак завис. І в цей момент Валя запустила в нього флешку.
— На! Там всі наші серіали! Без VPN!
Бабак заглючив. Завис. Потім почав показувати уривки з «Сватів», «Кармеліти» й української адаптації «Друзів».
І тоді... знову все вибухнуло тишею.
Пінг відкрив очі.
— Бабцю... я щось... бачив сон...
— Про що?
— Про те, як ми сиділи в селі, і ти пекла деруни... і ніхто нікуди не спішив...
— Це й було життя. Твоє. Моє. Наше. А тепер ходімо. Ми маємо це повернути.