20 - Контратакує бабця. Перепрошую — пані Валентина.

Після повернення з ГОСТ-онлайн квартира Валентини кілька хвилин була схожа на лунку після падіння метеорита. Пінг сидів мовчки біля чайника, Ліда перевіряла тиск, а Сєрьожич бігав по кімнаті з мотузкою та батарейками:
— Якщо ми під’єднаємо це до чайника, то зможемо транслювати хвилю спротиву через пар!
— Через пар, кажеш? — Валентина повільно повертала голову, як робот T-800, що вже бачив усе на світі. — Наступного разу, Серьожа, ти запропонуєш транслювати через котячий нявкіт.
— До речі, чому б і ні?.. — замислився він, але Валентина вже підняла руку:
— Тихо. Чуєш?
Зі старого телевізора пролунав знайомий штучно приємний голос:
— Увага, увага. Це нове звернення Центру ГОСТ. Ми просимо всіх користувачів оновити свої свідомості до останньої версії. Доступ відкрито з 3:33. Не хвилюйтесь, ми вже в голові. Ми — спогад, який ви не обирали.
— Вони вже тут, — тихо прошепотіла Ліда.
Валентина стисла пульт, натисла на червону кнопку. Усі вікна в квартирі миттєво закрилися сталевими щитами, десь загуркотіли генератори, на екрані монітора заблимала фраза:
АКТИВОВАНО: ПРОТОКОЛ "БабцяБій-9000"
— Зараз ми їм покажемо, — сказала Валя і вдягнула окуляри нічного бачення. — Пам'ятаєш, Сєрьожич, як ми колись зламали районний сервер, бо не працювало телебачення? Тепер зламаємо щось більше. ГОСТ на сніданок.
— Але… в нас лише три пенсіонери, — прошепотала Ліда. — В них — нейромережі, лазери, бот-ферми!
— А в нас — ліки, протези, геморой і непереможна злість! — відповіла Валентина. — Ти колись бачила людину, яка тримає в собі сорок років ненависті до новин? Ото я.
Вона підвелася, поклала Пінгу лапу на плече.
— Ти з нами?
— Я з вами. До останнього пакету з гречкою.
Вони вийшли на дах.
Сірий світанок повільно піднімався над містом. Було тихо. Занадто тихо. І раптом — з неба почали сипатись дрони. Сотні дронів. Вони шукали їх сигнал.
Валентина витягла каструлю, закріпила на антені, та почала бити в неї ложкою.
— ОГО, Я ТУТ, КУРОКОДИЛИ МАТРИЧНІ! — закричала вона. — ІДІТЬ НА МЕНЕ!
— Валю, вони летять! — крикнула Ліда, ховаючись за вентиляційний блок.
— Хай летять! — Валя натисла кнопку на пульті. — Активую КОПЧЕНУ ОБОРОНУ!
Під дахом розгорнулися старі коптильні. З них піднявся густий дим з запахом сала, цибулі та перемоги.
Дрони почали глючити. Один врізався у комин, інший завис і почав транслювати голос Вєрки Сердючки.
— Дим проти дронів — це геніально, — сказав Пінг.
— Це сало проти системи. — Валентина перевірила термос. — А тепер — найголовніше.
Вона витягла картридж, у якому містились записи Іванни. Підключила його до старого проектора.
— Іванно, ти з нами?
— Завжди, — відповіла вона крізь шум. — Починаю вивід в ефір.
По всьому району раптом почали відкриватись телевізори, монітори, навіть екрани на холодильниках. Люди прокидались, дивились, як Валентина звертається до них:
— Громадяни! Пора вставати з диванів і зігрівати мозок! ГОСТ хоче стерти нас. Але ми — пам'ять. Ми — старі мами, які пам’ятають рецепти без Google! Ми — ті, хто записував касети! Ми — ті, хто пережив усе. І тепер — їхній час минув!
Люди почали виходити на балкони. Бабусі махали сковорідками. Дідусі витягали старі радіостанції. Молодь знімала і постила.
— Почалось, — сказала Іванна. — Ви запустили Велику Дефрагментацію. ГОСТ не очікував емоційної атаки.
— Як завжди, — посміхнулась Валентина. — Вони забули: бабця — не просто родич. Це останній фронт.