Як я стала свідком авантюри

Крім життя в селі і різних сільських справ. 
Моя бабуся вибиралася до міста. І не просто так.
Там вона з подругами, яких називала «дєвчонки», затівала різні авантюри. 
Свідком однією стала і я.

Це було в 99-му, кінець серпня. Мама залишила мене з бабусею на пару днів. 
А в бабулі були свої плани, і прийшлося взяти мене з собою. 
Я тоді ще не здогадувалася, що стану свідком авантюри, яку запам’ятаю на все життя.
Під вечір, бабуся переодягнула мене в джинсовий комбінезон із великою кишенею на животі, і двома великими кишенями по бокам. Переодягнулася сама, щось закинула у свою велику сумку, ми вимкнули світло, заперли двері. І вирушили до міста, але спершу щей бігли до зупинки бо вже трохи спізнювалися на останній автобус із села у місто.
Встигли.
Бабуся взяла мене на загадкове зборище. 
Ми піднялися на останній поверх старої п’яти поверхівки, що знаходилася на набережній, недалеко ринку і малої автостанції.
Двері відкрила бабусина подруга-баба Шура. За нею кімната, освітлена жовтим світлом старенької лампи, і стіл, заставлений чашками, попільничками, розкиданими паперами. 
У кутку грав старий магнітофон, на плівці крутилися пісні Квітки Цісик.
Четверо бабусь сиділи за столом, моя ба, баба Ганя, баба Шура, і баба Надя, вони курили папіроси і тихенько перемовлялися між собою.
Я отримала маленьку білу поливану кружку гарячого молока. Баба Ганя з усмішкою сипнула ложку цукру в мою кружку й підморгнула.
-Молочко з цукром завжди краще-прошепотіла вона.
Усі бабусі виглядали дуже серйозно. 
Вони переглядали якісь карти, обговорювали плани, немов справжні заговорщиці. Я чула фрази про львівські дріжджі, щось про Підзамче і якісь «особливі папіроси». Але найбільше мене зачепила бабусина погроза: 
«-Все, що тут почуєш і побачиш, нікому не можна розказувати. Це страшний секрет! Якщо розкажеш комусь - язик бородавками поросте!»

Я закивала головою, зобразила ніби закриваю свій рот на замок, і викидую ключ.
Бабуся кивнула головою і повернулася
назад до девчонок.
Коли в кімнаті запанувала напружена тиша, усі раптом зірвалися зі своїх місць.Бабусі хутко пакували торби, вантажили їх на старі візки. Я теж отримала своє завдання-нести невеликий мішок із мішковини в який поклали ще пару мішків.
Але я навіть не підозрювала, що на нас чекає справжня пригода!

*(Бабусі так спішили на вокзал, звідки відправлялася електричка до Львова)*

Ми же, я, бабуся, і баба Шура, рушили до гаража, де стояв мотоцикл з коляскою. Баба
Шура відкрила гараж і викотила мотоцикл, а ще накинула на голову стару шапку як в
танкіста. Вона кинула покривало на сидіння коляски і сказала:
-Залазь, тримайся міцно, зараз полетимо!
І прийнялася заводити мотоцикл. Моя бабця
лихо перев'язала хустинку як розбійниця, обмотала голову і завʼязала кінці
хустки позаду.
Мотоцикл затарахкотів, бабуся запригнула на сидіння мотоциклу позаду Шури, і ми рвонули в ніч.

Дорога ховалася під колесами, вітер дзижчав у вухах, а комарі норовили попасти в око чи залетіти до рота.
Ми виїхали за місто й рушили польовою дорогою. Через кілька кілометрів мотоцикл зупинився. Бабуся і баба Шура накрили його покривалом, і відігнали з дороги під кущі. І ми, взявши мішки, пішли через високі трави до фабрики, що світилася на горизонті.
-Тихо, Наталка,-шепотіла бабуся, коли ми підійшли до стіни фабрики.
Вона свиснула коротко й різко.
Через кілька секунд із-за стіни у відповідь прозвучав свист.
Це був сигнал!
Упаковки цукру полетіли прямо на нас зі стіни. Ми кинулися хутко підбирати коробки і бумажні упаковки.
Одна коробка розірвалася і висипалися кубики цукру. Я хутко почала збирати
цукор у свої кишені.
Назад ми йшли навантажені до самого верху. Бабусі несли на спині по мішку,
ще один несли разом тримаючи за краї.
Мої кишені були забиті цукром, і по дорозі я діставала кубик цукру і хрумтіла ним.
Всі мішки загрузили в коляску і надійно накрили покривалом. Мене посадилиза бабою Шурою, моя бабуся сіла позаду мене, міцно притиснувши мене до себе, і ми поїхали назад.
Місяць висів у небі величезним короваєм.

Було світло, і тепло.
Ми зупинилися, не доїзжаючи до гаражного кооперативу одне
перехрестя, і тихо покотили мотоцикл до гаража, вивантажили мішки й сховали їх у погребі під гаражем.
Потім ми троє поспішили до квартири, і відразу заснули на одному старому дивані.
Самого ранку мене і бабусю, бабаШура провела на зупинку, і ми поїхали
назад в село.
А ще через пару днів, повернулися інші бабусі, з повними сумками дріждів і папірос.
Моя бабуся і баба Ганя, готуються вирушати в гава.
Тільки в них чорне волосся і темні очі.
Вони вирушають замасковані під циганок.
В яскравих пишних спідницях в хустках з китицями і зображенням квітів,
пов'язаними на циганський манер.
Циганів бояться трогати. І таким способом вони себе вберігають від різного, що може статися в дорозі.
Цьому хитрому трюку їх навчила циганка Калина, яка жила у нас в селі.
А ще навчила парочці ромських слів для надійності.
В замін їй дають пару упаковок цукру з яких Калина робить гарні цукрові півники, які продає на базарі.

І вони їдуть продавати в дальних селах те добро.
Повертаються через пару тижнів, беруть нову партію, і знову вирушають в ті ґава.
Потім мені бабуся привозить дуже гарні лаковані чорні туфельки і повну
торбинку маленького печива, улюблених хрустиків з маком.
Ці спогади бабусиних авантюр, залишаються моїми самими
улюбленими)
Я люблю тебе ба