Основна частина

Баба Ярина

Бабі Ярині майже 100 років, точніше – 98. Суха, зморщена, з випаленим на сонці лицем, вона може цілий день провести на городі, який тримає в ідеальному порядку, не зважаючи на свої літа. Кожен камінчик визбирає, кожну бур’янину виполе та вирве, кожну грудочку розіб’є. Не город - а дослідна ділянка. Проте і городом його називати неправильно, скоріше – полем, бо має 25 соток.

Прямо на такому полі її застала комісія з району та сільради. Брали на облік як старожилку, якій скоро буде 100.

Поговорити захотіли:

- Доброго дня Вам, бабо, - кажуть, - що це Ви, самі ще город обробляєте, чи помагає хто?

- Та то якраз не мій гурод. Мій – той, шо ондечки правіш. Я свому давно раду дала. А тутечки я плимяннику пумагаю, бу забулів. Ніс нишку збожа – та й спину їму схватило.

Коли я приїжджаю в село – обов’язково іду до баби Ярини поговорити. В неї чудова пам'ять. І мова. Та мова, яку скоро забудуть, про яку може невдовзі не залишитися і згадки. Мова, якою говорили в наших селах діди і прадіди.

Б.Я. (Баба Ярина): Шо, вже приїхав? Я ж твеї машини ни зубачила. Кудою то ти їхав? Шо, може пуза гуродами?

Я: Та ні, напевно кудись Ви відвернулись і не побачили.

Б.Я.: Як то не пубачила? Ти мині такого не гувори. Я ше все бачу і чую. Ундово бачу вже твую машину.

Сьоня хулудно. Ти б вдєгся. Уно вузьми мую маринарку чи станіка, бу твуя журка якась тонка. Замерзниш.

Я: Не замерзну. Краще давайте поговоримо.

Б.Я.: Пру шо? Я вже тубі сто разув пру все русказала.

Я: Ну давайте ще раз, бо мені цікаво. Давайте, коли Ви народилися, які були тоді часи і що Ви з того пам’ятаєте?

Б.Я.: Ни помню я туго, кули нарудилася. Знаю тико, шо якраз наши всеньким силом пувернулися з Росії.

За спогадами моїх односельчан царський уряд евакуйовував населення нашого та всіх навколишніх сіл під час першої світової війни на південь та схід України. Старі люди в своїх споминах ці місця називали Росія з наголосом на першому складі, напевно тому, що там, в евакуації, місцеві говорили переважно російською .

Б.Я.: Нарудилася чи то у 18-му чи 20-му, сама ни знаю. Метрики я ни маю, ни виробила. Типеричка в паспурті записали, шо з 20-го, али мині здається, шо нє, бу брат мий з 22-го, а я за його старіша біше, чим на 2 роки.

Я: І що Вам розповідали наші про ту Росію?

Б.Я.: Ничого ни помню. Тико в нас в силі на пумидори казали баклажани, нихто генчуї назви ни знав, тико баклажани, а посля вже стали казати пумидори. Баклажани - то так там, в Росії, кажуть.

Я: А дальше що було?

Б.Я.: За Польщі?

Я: За Польщі.

Б.Я.: Ой, туді бідно жили. Рубили багацько, а жили бідно. В жнива, в бодні кавалка жовтуго сала ни в кого ни було. Хіба в пуляков чи в Берка, шо жив тамо кулу лісу. Я дівкою худила ду них худобу пасти чи пшаниці жєти, то бачила, шо в їх лєпши, чим в наших. Вуни тургували збожем. Накладуть цілу хурманку і визуть ду Ковля.

Я: І що, мирно тоді жили наші з тими людьми?

Б.Я.: А чом нє? Людинучко добра, ни вуни ду нас діла ни мали, ни ми ду них.

Али тутуво в школу польську худили. Штири кляси мали. Я то тико їден худила. Ниграмутна зусталася. Тико русписатися вмію.

А жили мирно. Ниякої тубі бучи ни було. То вже посля, як вуйна пучалася, то туді всі як пудуріли. А ду вуйни всьо було ничо, такуво субі, спукойно. То вже як німци прийшли – то туді пучали бити їден другого і палити.

Я: Як же то так вийшло, що почали воювати між собою?

Б.Я.: А я знаю, думаїш? Хулєра ясна знає, чуго вони схватилися. Хто їх там пуйме. Тико, знаїш, кажну нич стріляли.

Низнаю, як то вуно так вийшло. Але Берко який все знав, навіття знав зараннє кули вуйна пучнеться, мому батьку казав, шу то спициально сувєти наших стравили з пуляками, бу сувєти знали, шо будуть виртатися. Шоб люди пуд німцьом добре ни жили, ни привикали і шоб менши зусталося їх, бу треба буде в ти кулгоспи заганєти. А в сувєтув було багацько агентув і шпійонув, то то вуни все начверили.

Слово «агенти» баба вимовляє з наголосом на перший склад.

Вирішив перевірити чи дійсно було так багато радянських агентів в ті часи на Волині. Випадково знаходжу книжку: «Розвідка Судоплатова …» написану за архівними матеріалами трьома дослідниками: Карпакіді, Чортопруд та Вєдєнєєвим.

Що ж відкрилося цим авторам в архівах?

Виявляється, що органи НКВС «внєдрілі» в УПА та ОУН більше одної тисячі своїх агентів, із яких 125 попали в центральні ланки підпілля, а 30 використовувались в Центральному Проводі ОУН.

За роки війни НКВС УРСР сформував 677 оперативних груп, які вивели за лінію фронту. Тільки з листопада 1941 року по березень 1942 року на Західну Україну було перекинуто 150 таких груп та 148 окремих агентів.