Глава 30 "Кінець історії"

Азмара: Минуло більше двадцяти років. Якби ж хтось двадцять з гаком років назад сказав мені, що в майбутньому я стану Бароном Станки, ні за що в це б не повірила. Хто міг подумати, що проста дівчина по імені Азмара зможе змінити життя маленького містечка. Ніхто не вірив, не хотів вірити в те що Азмара справиться, втримається на своєму посту більше десяти літ, переживе декілька бунтів, виживе після декількох нападів, поранень, звинувачень, осудів. Люба інша жінка всього б не витримала, ні фізично ні морально. Лише одна Азмара знає чого їй це вартувало. Скільки сліз, крові, нервів на все пішло. Спитаєте хто така Азмара? Я вам відповім. Це я! Азмара Бай, в дівочому Варс. Дружина Армая Бай, одного з членів Династії Бай. Його третя дружина, мачуха його сина Марека, подружка, сестра Рози і Алії, двох перших дружин. Підтримка для Джезуїни і Ануш, дружин мого пасинка. Друга мама, вихователька, нянька наших прекрасних малюків, дітей: Акіри, Акіши, Петши, Уліти, Філарета, Гайде, а також маленького Власно. Спитаєте хто такий Власло? І на це питання відповім. Власло, це син Армая і Алії. Ви напевно подумали що Власло мій син? На жаль, народити дитину я так і не змогла, все ж діагноз лікарів був поставлений правильно. Як з'явився Власло? Це сталося декілька років назад. Тоді в Станці вспихнула чергова війна, новий бунт проти мене. Страшно тоді було. Один божевільний член Династії вирішив покласти край моєму правлінню, а все через те що, я була змушена засудити і вислати геть зі Станки його сина. По якій причині? Хлопець був таким же психом як і його батько. Ставився до людей, а точніше до слуг як до собак, хоч завдяки моїм старанням життя слуг значно покращилось, їх перестали бити, зневажати їхні господарі, звісно не всі кинулись чемно виконувати мої закони. Дехто вперто противився їм, я і з такими впертими господарями воювала. Юний член Бай жорстоко побив, згвалтував одну з служниць. Не дивлячись на його погрожування, залякування, дівчина наважилась написати на юного господаря скаргу. Цю скаргу швидко розглянули Суді, вердикт був спільно узгоджений "вигнання". Це сподобалось не усім, а точніше не сподобалось самому хлопцеві та його батькові, а також декільком його братів. Під пильним супроводом юношу випровадили з Станки. Слід було разом з ним вислати його божевільного батька, та проти нього не було ніяких доказів, тож чоловік уник покарання. Дарма я не стала наполягати на його вигнання. Тому що через тиждень мене та мою сім'ю чекала жорстока росправа незадоволених Бай. Справа в тому що я вперше за своє правління вислала когось з Бай, звісно мені доводилось їх карати, проте мої покарання обмежувались або штрафом, або усним попередженням. Цього разу мені довелось застосувати жорстокіші методи. Ніколи не забуду той день, коли.. Коли вони напали не лише на мене, але й на всю сім'ю Армая. Не подивилися на те що Армай їх родич, не поглянули ні на дітей, які стали свідками тієї розправи. Та найстрашніше те що в тій бійці сильно постраждали деякі з домочадців. Армай отримав смертельне поранення, від якого помер через пару днів. Що я тільки не робила, як тільки не старались лікарі, та наші спільні зусилля були марними. Хоронили Армая всією Станкою, навіть ті хто був не в захваті від мого чоловіка, прийшли щоб провести його в останню дорогу. Марек також постраждав, йому зламали руку, та все обійшлось, рука зажила без проблем. Та проблеми на цьому не закінчились. Звісно мені довелось судити нападників і вбивц. Шкода що смертна кара в Станці заборонена. Жителі самі хотіли вершити самосуд, мені дивом вдалось їх заспокоїти. Всі винні понесли покарання. Всіх нападників було відправлено геть з містечка, навіть деякі члени Бай. На цей раз ніхто з родичів не став заступатись за "зрадників" саме так прозвали нападників. "Зрадників Династії" ось таке довічне клеймо вони отримали. Через місяць нас чекало два шока, приємний і неприємний. Приємний: Алія нарешті завагітніла від Армая, через вісім місяців вона народила сина Власло. Неприємний: перед тим як ми дізнались чудову новину, померла наша любима Роза. Після смерті свого чоловіка, вона сильно здала здоров'ям. З роками її стан здоров'я погіршувався, та після смерті Армая, жінка сильно здала. Ось так наша сім'я втратила двох сильних господарів, двох сильних і коханих людей. Мареку і Акірі, а також близнюкам довелось стати головами сімейства. Я забула сказати що Джезуїна все ж оприділилась, з дозволу Марека, вона живе тепер з Юрком. Звісно перед цим мені довелось її розлучити з Мареком. Пасинок цього не хотів, адже вони будучи ще підлітками дали один одному слово, що будуть разом до кінця днів. Та що поробиш коли серце вирішує за тебе? Так, Джезуїна і Юрко покохали один одного. Вони живуть в будинку Чуйвека і Габріели. Чуйвек і Габріела досі живуть за межі Станки. Там у них своє, нове життя, їм там добре, вони задоволені своїм життя. У них діти, навіть вже онук народився. Зія, менша сестра Юрка вийшла заміж, вона щаслива. Марек і Ануш також щасливі, нарешті Ануш перестала ревнувати Марека до Джезі, ба більше, Ануш перестала бути боягузкою. Вам слід було побачити, як вона ревно захищала дітей, під час того нападу. Моя мати померла, від старості. Нашим будинком заправляє Шандор і його велика сім'я. Спитаєте чому велика? А тому що Матюша одружився, досить в ранньому віці одружився, ніхто його не змушував, хлопець просто закохався. Шандор і його дві дружини швидко стали дідом і бабусями. Коротко, всі наші одружились і щасливі. Акіра досі дружить з Сіліо. Скажу вам відверто, Сіліо з роками змінився, став іншим. Зовсім не схожим на свого батька, більше подібний на Ніно. Спокійний, врівноважений, турботливий. Він і Кашіл завжди мене підтримували. Шкода що Кашіла також вже немає. Як не як він був вже не молодим, не зміг дожити до цих днів. Виїхати зі Станки хлопець передумав. А ще дивніше те що, він майже десять років жив лише з однією дружиною, з Нікоєю. У них народилися діти. Попри побоювання Сіліо та Нікої, вони стали багатодітними батьками. Сіліо виявився дуже вірним своїй жінці. До пори часу, як кажуть "по пянці вскочив в гречку". Мав інтимні стосунки з однією дівчиною, та згодом ощасливила його новиною про свою вагітність. Сіліо як справжній джентльмен одружився на ній. Нікоя спершу була проти, та згодом змирилась. Вона чимось подібна на нашу Розу, любить свого чоловіка, і пробачає йому всі його грішки. Все ж дивні ми жінки. Як я пережила смерть Армая, та матері? Важко, дуже важко. Мені хотілось все кинути, свій пост, свої обов'язки. Та як завжди мене підтримали мої друзі і близькі. Щоб я без них робила? Обрати спадкоємця було важко. Та все ж я оприділилась. Після двадцяти років правління я передала свої обов'язки одному правнуків Мацко. Чоловік був приблизно того віку, коли я прийняла на себе обов'язки Барона. Звісно Старійшини були незадоволені моїм рішенням, адже вважали що Барон повинен бути старшого віку. Проте жителі Станки підтримали мій вибір. Я з спокійною душою вийшла на пенсію. Мій приємник виявився вельми чудовим і мудрим правителем, щоби не казали Старійшини, та розуму йому не займати. Виявився куди напористим аніж я в його роки. Не дивно, часи змінились, його виховували зовсім по іншому. І він з підліткового літ був моїм фанатом. Я впевнена всьому хлопцеві, йому вдашся продовжити те що я почала, він зможе захистити нашу Станку. Надіюсь з ним не будуть кровожадно воювати, як зі мною. Чого можна хотіти на пенсії? Душевний спокій, мир в сім*ї. Я не шкодую про своє прожите життя, якби мені дали друге життя, я б аналогічно його прожила. А ще мої фанати написали книгу, з моїх слів. Звісно деякі деталі свого життя я приховала, навіщо їм знати про Раміра, про божевільне кохання з Мареком, про вбитих по моєму наказу зрадників. Ось зараз я похила жінка, сижу на лавці з книжкою в руках. Спостерігаю як бігають наші діти, наші онуки. Як щасливо сімейні пари тримаються за руки. Чого ще для щастя потрібно? Моє життя не було легким, проте я ні про що не шкодую. Я з високо піднятою головою прожила це нелегке життя