Глава 26 "Перші дії"

АЗМАРА: Минув рік. Рік, я правлю! Це рекорд, це ніколи жінка в Станці стільки не сиділа в кріслі Барона, а я сиджу! Це був важкий рік. Рік мені довелось заслуговувати довірю Станки, рік доказувати усім егоїстичним чоловікам що я не куховарка, а жінка яка може правити. Рік змінювались закони, правила, навіть традиції, не всі, ті що принижували жінок, ті що не дозволяли жінкам відчути себе жінкою. Не всі чоловіки з цим погодились. Навіть досі не у всіх сім'ях чоловіки з повагою ставляться до жінок, як це зазначено в моїх нових законах. Слуги також отримали волю, також почали жити як люди, а не як тварини. Тепер їм дозволено скаржитись на свого пана, їм дозволено займати пусті будинки в Станці, якщо на даний будинок ніхто не претендує. Їхні діти продовжують нарівні отримувати знання в школі разом з дітьми заможних сімей. Я спробувала якомога краще покращити життя людей в Станці. Так, не всіх це задовольняло, не всі пани, господарі були в захваті від законів про слуг. Щодо Сіліо, він також пручався. На початку мого правління хлопець намагався ничком нападати на мене. Та коли мої нові закони почали входити в життя Станки, він разом з такими же незадоволеними моїм правлінням почав бунтувати. Чого тільки не було. І камнями кидались, і яйцями, і помідорами. Залякували будь яким чином. Було страшно, боялась аби не зашкодили дітям. В школі до дітей чіплялись, зневажали. Ніякі погрози не діяли ні на дітей, ні на їхніх батьків, ні на вчителів. Навіть через рік не вся Станка перейшла на мою сторону. Досі залишились ті хто вперто прагне кінця мого правління. Але я не здамся. Якщо я пережила нападки Янко, то переживу і нападки всієї Станки. Вистою! Єдине що погано, те що наші близнюки в чомусь підтримують Сіліо. Вони як і він проти аби жінка правила. Не раз я сварилася з хлопчаками. Не раз приходилось доводити що я всі ці зміни роблю заради мирного життя в Станці, заради інших людей, а не для себе. З Раміром я зустрічалась не так часто як мені цього хотілось. На мене знову вчиняли напади, коли я йшла обхідними стежками. На щастя мені вдавалось відбитись, завдяки моєму шпигуну-охоронцю. Він як моя тінь, завжди був поряд зі мною, я завжди була впевнена в ньому. Знала що він в будь яку хвилину кинеться мене захищати. Шпигуни ні разу мене не підвели. Завжди приносили достовірну інформацію, можливо не всю, та все ж пів інформації краще ніж її відсутність. Поведінку Сіліо я не могла зрозуміти. Він дивно вів себе зі своїми прислугами, а ті не спішили на нього скаржитись. Начебто їх все влаштовувало. Зі слів шпигунів, Сіліо мав якісь почуття до служниці по імені Нікоя. Та сама дівчинка яку Сіліо не раз врятував, чи то від насильників чи то від рідної матері. Ба більше, у них окрім якихось почуттів були інтимні стосунки. Не соромно йому зваблювати неповнолітню? Можливо дівчині це подобалось, можливо він її змушував

СІЛІО: Ця Азмара якась неправильна. замість того щоб втрачати довіру людей, попри всі мої старання, вона їх ще більше заслуговує. Це не правильно! Чи має вона право змінювати закони, правила, традиції? Звісно що ні, не вона їх встановлювала, не їй їх змінювати. Та це її не зупиняє. Не усім це подобалось, люди звикли жити по старим законам, по старим традиціям, їм важко переходити на щось нове, звикати, особливо якщо це нове дуже дике на їх погляд. Багато людей намагалось бунтувати проти Азмари, результату ніякого, вона як правила, так і править. Єдине що мене втішає, те що в сім'ї Азмари почались чвари. Акіша і Петша як виявилось з числа тих кому не сподобались різкі зміни. Їм було добре жити з старими правилами, традиціями, їх все влаштовувало. А тут прийшла якась нерозумна жінка і почала все робити по своєму. Це мені на руку, Можливо домашні чвари подіють на неї, і вона відступиться. Можливо слід перейти до кардинальних дій? До бійок, до війни. Я знаю що в деяких країн, зміна правителя завжди супроводжувалась війнами, кров'ю, не хочу щоб і в нас таке відбулось. Та схоже без крові мені буде важко відвоювати трон. Азмара міцно за нього тримається. Вона нікого до нього не підпустить. Що ж, доведеться знову ризикнути життям і здоров'ям людей. На що тільки не підеш, для того щоб повернути собі своє. Одного ранку проходячи мимо сараю я почув розмову Нікої з її матір'ю

-Як тобі не соромно!? Брехати своїй матері! -верещала жінка -Хто? Хто посмів!? Негайно йдемо до лікаря і позбавляємось від твого гріха! Не потерплю такої ганьби! Мало того що ти мене підвела, осоромила перед своїм нареченим, так тепер посміла понести?

-Я не дозволю вам вбити цю дитину! Якщо бажаєте йому смерті, спершу вбийте мене!

Я слухав і не вірив своїм вухам. Нікоя вагітна? Це точно моя дитина, від кого ще вона могла понести? Нікоя не така щоб зраджувати мені. Тим більше що вона любить мене. Я почув як в сараї щось впало. Не гаючи часу я вбіг всередину. Вчасно, тому що оскаженіла жінка схопила батіг і збиралась відшмагати лежачу на підлозі свою доньку. Я вмить озвірів. Накинувся на жінку, вона зреагувати не встигла, вирвав з її рук батіг, і щосили ляснув ним по жінці, та не втримавшись на ногах, впала на підлогу неподалік від доньки. Я почав люто її бити батогом. Жінка кричала, благала помилувати, я не чув її. Якісь хвилини Нікоя шоковано дивилася на катування своєї матері. А отямившись накинулася на мене, обома руками схопилась за руку в якій був батіг, щосили потягнула її вниз, впавши на колінах -Сіліо, прошу, благаю, не треба, прости її, благаю тебе!

Слізно благала юнка, щосили тримаючи мою руку, я спершу намагався вирвати руку з батогом. Та потроху почав приходити до тями. Коли я прозрів то побачив що жінка в крові, скільки я встиг завдати їй ударів? Її одяг був в червоних плямах. Поглянувши на Нікою, я побачив в її очах страх, шок. Вона вперше бачила мене таким оскаженілим

-Щоб духу твого тут не було -холодно мовив до жінка -Скажи дякую своїй доньці, а то забив би до смерті! Я тебе попереджав щоб ти не чіпала Нікою, ти певно забула?!

-Пане, помилуйте! Не зі зла я її вдарила. Я не знаю як це сталось. Простіть мене!