Глава 25 "Правда, гірка штука"

СІЛІО: Бодай цю Азмару! Як їй вдається ось так викручуватись?! Ніщо її не бере! План з отрутою провалився. Люди хоч і пишуть скарги на неї, але ніхто не спішить її карати. Старійшини як один всі на її стороні! Ще як на зло вбили людину, котра мала за нею стежити. Якого милого його понесло в поле? І що у нього красти? Він нічого за душею не мав, окрім згвалтованих ним дівок! Я пообіцяв йому помилування, якщо шляхом залякування, потребує від Азмари відречення в мою користь. Не допомогло. Не знаю встиг він її залякати, чи ні, проте його тіло було знайдено в полі, заколотим. Це мені на руку, Принаймні він вже нікому нічого не скаже. Єдине що погано, те що Азмара немов кішка, має дев*ять життів, ні.. Вона краща за кішку, у неї більше життів, ніж за блохасту тварину! Нікому нічого не можна довірити. Пора почати давати Армідові путні завдання. Він начебто не дурень. І як я зрозумів, ніяких справ з Азмарою раніше не мав

-Армідо, ти робітник справний, мені це подобається. Що скажеш, якщо підніму зарплату?

-Це честь для мене. Я радий що ви задоволені мною. Чим я можу відплатити вам?

-Мені потрібно щоб ти залякав, чим сильніше тим краще, залякав нашу любу Азмару

-Пані Баронесу Азмару Бай? -шоковано перепитав -Навіщо? В чому вона провинилася?

-Не твоє діло! Вона забрала в мене те, що їй не належить! Цей трон належить мені, з моменту мого народження! Вона повинна добровільно відректись в мою користь!

-Чому ви вважаєте що залякування допоможуть? Ви можливо чули, пані Азмару вже не раз залякували. Найбільше це робив ваш покійний батько. Та як бачите, вона досі твердо стоїть на ногах. Ви гадаєте що залякування простого слуги, її злякають?

-А ти зроби так, щоб вона злякалася. Вона не повинна більше правити! Я втомився чекати. Я надіявся що у людей вистачить розуму, і вони будуть вимагати заміну Барона, от тільки все пішло не так як я хотів! Вона продовжує правити далі, а люди потроху починають переходити на її сторону! Якщо на її сторону перейде вся Станка, я втрачу можливість зайняти цей трон! Мій батько втратив розум перед смертю, тому переписав заповіт. Я збираюсь відновити справедливість, відновити те що було закладено сотні літ назад! Станкою правити повинен лише чоловік. Нічого бабі лізти до влади! Зрозумів!?

-Я спробую зробити те що ви від мене хочете, але не гнівайтесь, якщо нічого не вийде

АРМІДО: Цей малий геть сказився. Спить і бачить як чим швидше зайняти трон. Хвилююсь я за Азмару. Вона дурненька думає що Сіліо через свій юний вік нічого їй не зробить, на жаль вона не права. Якраз від таких юних можна очікувати що завгодно. Сьогодні він потребував від мене залякати Азмару. Прийдеться зробити вигляд, що я виконав його наказ, а також попередити Азмару про небезпеку. Гадаю що це він отруїв врожай. Проте Старійшини не зуміли це довести. Вони взагалі досі не змогли знайти винних. Схоже Сіліо справді копія Янко, от тільки боюсь я аби він не перевершив батька

-Он як? -хмикнула Азмара, після озвучення наказу Сіліо -Залякати мене вирішив?

-Азмаро, це не жарти. Він справді почав діяти. Спершу він сам тебе залякував, а тепер..

-Отруєння врожаю його справа рук, от тільки людина яка підсипала отруту, все звалює на мене. А ті охоронці складу, нічого не бачили і не чули! Бодай цей клятий трон..

-Азмаро. Поки є можливість відмовся від титулу. Я не хочу аби ти постраждала!

-Я б з радістю! Та не можу! Я слово дала! Я поклялась на могилі Янко, що справлюсь з усім! Якщо я зараз ось так піду, то мені цього ніхто не пробачить! Та мені залишеться лише повіситись з сорому! Ні, нехай казиться далі, я не здамся, мене не зламати!

Вона це говорила з такою злістю, що я на мить злякався. Не впізнаю Азмару

-Гаразд. Роби як знаєш. Я попередив тебе, будь обережною. Які накази будуть?

-Пильнуй за ним. Якщо щось знову начне проти мене думати, негайно повідом!

АЗМАРА: Ви на нього гляньте! Полякати мене вирішив. От малий паскудник! Знав би про це Акіра. Та навряд він покине дружбу з Сіліо. Ох, Акіра, угараздило тебе з ним подружитись! Не дарма Янко не хотів цієї дружби, видно розумів що нічого доброго не буде з цього. Ох, Янко, Янко, завдав ти мені проблем на мою.. Голову! Краще би обрав іншого Барона, а не мене! Ну чому мене! Ти навіть після смерті робиш мені пакості! Сама найбільша твоя пакість, це твій син! Може вислати малого з Станки, як це колись зробив Гунарі зі своїм братом? Щоправда у Гунарі були докази для цього, а що в мене? Ні одного доказу провини Сіліо. Нічого! Малий, а який кмітливий, обережний, весь в свого батюшку. Бодай вас обох! Мало мені пригод з одним, так тепер мучусь з другим

-Тітонька Азмаро, ви не зайняті? -мої думки перервав Акіра, котрий увійшов в спальню

-Що ти мій хлопчик, заходь. Я дуже рада тебе бачити. Як справи, як навчання?

-Все добре. Я хотів з вами поговорити. Тільки обіцяйте що не будете злитись на мене

-Ну що ти, як я можу на тебе злитися? -так-так, Акіра, ну здивуй мене -Про що саме?

Акіра несміливо сів на диван, я нутром відчувала, розмова піде про його дружка

-Тітко, я вас дуже люблю і ціную. Я не хочу аби ви страждали. Скажіть вам подобається бути Бароном? -і ти туди? Зуб даю Сіліо його налаштував проти мене! Тьфу

Я ледь стрималась, аби не висказати Акірі все що думаю про його друга. Прикусила собі язика, не буду псувати дружбу хлопчаків. Не знати як Акіра ще відреагує на це

-Як тобі сказати любий -замислилась, як йому відповісти, аби не образити? -Не скажу що аж в великому захваті. Ти сам прекрасно знаєш, що я цього не хотіла, не бажала. Та, так забажав пан Янко -нехай спочиває з миром, і потішається наді мною!

-Отже вам не подобається? То чому б вам не відмовитись? Не обов'язково на користь Сіліо, я не впевнений в тому що у нього вийде добре правити. Він занадто емоційний -молодець Акіра, правильно думаєш -Можна назвати будь кого. Того хто справиться. Я не хочу аби з вами щось сталось. Сіліо дуже ображений на вас. Я знаю, він не буде вам нічого поганого робити, проте інші люди можуть вам зашкодити. Не всі люди за вас