Глава 23 "Барон помер! Хай живе Барон!"

АЗМАРА: В будинку пана Янко, а точніше в Будинку Барона. Тепер вже в покійного Барона Янко, зібралось дуже багато людей, в основному це були родичі, всі члени Династії Бай. Ви шоковані почувши мою фразу "покійного Барона Янко"? Я сама досі в це не вірю. Ніхто не вірить, ніхто не хотів вірити. В великій залі будинку на поставлених один до одного два стола стояла труна Янко. Всі люди які зібрались були одягнені все в чорне. Чоловіки в чорні костюми, жінки в чорні сукні і чорна хустка на голові. Діти також були в чорному. Всі мовчки стояли, дехто голосно плакав, не в змозі приховати свою біль. Мало хто вірив що ця сильна здоров'ям людина так різко померла. Отруїли? Ні, він помер сам. А різко тому що наважився жартувати зі своїм здоров'ям, за що і поплатився своїм життям. Йому казали, попереджали, та він нікого не хотів слухати, він зробив це заради того щоб дізнатись, кому віддає своє крісло Барона, ця гра зі здоров'ям хоч і обійшлась йому дорого, проте він таки дізнався те що хотів. Він зрозумів що той на кого він покладав надії більше десяти років, не здатний правити. Досі не розумієте про що я і звідки все це знаю? Гаразд, тоді я розповім вам як все починалось. Як один день змусив мене по іншому поглянути на Янко. Як один день змусив мене морально підготуватись до цього дня. За місяць до його похорон Янко. Мій день почався як завжди і всі. Прокинулась, застелила ліжко, вмилась, поснідала, пішла з Алією на базар за продуктами. А потім вирішила прогулятись по Станці, а точніше завітати в гості до свого Коханця, ми вже давно не зустрічались, вирішили зробити паузу в наших стосунках, а ще я боялась що Чуйвек знову як тоді невдало зайде в гості до Пірет. Я саме підходила до будинку Барона, як до мене з двору підбіг слуга, вклонившись мені, він повідомив що мене бажає бачити Барон Янко, а ще наголосив що не наказує мені зайти до нього, а саме попросив зайти. Це мене неабияк здивувало. Янко ще ніколи нічого в мене не просив, зазвичай він вимагає, а тут просить. З однієї сторони я не хотіла туди йти, невідомо що мене там чекає, а з іншої сторони не гарно відмовляти хворій людині, що якщо це наша остання зустріч? Все ж я наважилась зайти в той ненависний мені будинок. Як добре що я вже протягом стількох років не ходила сюди

-Пан Янко, пані Азмара як ви просили, завітала до вас в гості, накажете її впустити? -повідомив про мене слуга

Слуга через секунду відкрив переді мною двері, мені важко було переступити поріг, та все ж я його переступила

-Азмаро -заговорив чоловік після мого поклону -Сідай на крісло, не бійся не з*їм тебе. Розумію тобі непособі знаходитись тут. Я не наважився викрадати тебе, не хотів ще більше гнівити Армая, ми з ним і так в важких стосунках. А ще якщо я тебе викраду, ти не станеш зі мною спокійно говорити. А мені вкрай потрібно з дечим поділитись з тобою. Ти вправі не прийняти моє рішення, вправі розвернутись і піти, хоча б вислухав мене -чоловік сів на ліжку, спершись об стінку ліжка -У нас з тобою також важкі стосунки, точніше їх відсутність. Достатньо попортив тобі крові, та і ти тоже як вампір випила її з мене. Але давай про це забудемо. Як бачиш здоров'я в мене не дуже добре. Дарма я затіяв цю гру, дарма я вирішив таким способом перевірити готовність сина. Тепер плачу за жарти зі здоров'ям. Нічого не розумієш? -на його питання я похитала головою -Ти дівка хороша, з характером. Не дивно що я стільки років бажав тебе, навіть зараз не проти взяти тебе за жінку -я відвернула погляд в сторону -Сил в мене вже не так багато. Син розчарував мене.. А інших кандидатів так важко підібрати. Скільки родичів маю, а заміну Сіліо ніяк не міг знайти -я не розуміла до чого хилить чоловік, він ділиться зі мною з своїми секретами? Зі своїм болем? Це точно Янко? Я вперше бачу чоловіка таким.. Розгубленим, засмученим. Хіба такі як він здатні на ці емоції? -Тобі дивно? Не очікувала такої розмови зі мною, думала покликав тебе щоб знову облити брудом? Ні, тепер ти можеш висказати мені все що наболіло за стільки років. Та перш ніж почати виказувати мені своє невдоволення, спершу дослухай мене до кінця -після короткої паузи, чоловік продовжив -Кашіл не дарма мене попереджував в тому що Сіліо юне хлопчицько яке ще не пізнало життя. Поспішив я з його назначенням. Я так мріяв, так хотів щоб він продовжив мою справу, став моїм приємником, замінив мене на кріслі Барона. З першого дня його народження, я з нетерпінням чекав коли він підросте до потрібного віку. Він підріс, а от мої надії розтанули як сніг на сонці. Можливо я щось пропустив в його виховуванні, а можливо занадто сильно на нього тиснув. Не знаю, багато пробілів в мене було. Вже точно не скажу що саме змінило його, а можливо на Сіліо подіяла смерть Ніно. На мене вона також подіяла, не лише смерть матері мого наймолодшого сина, смерті інших дружин і дітей також дали взнаки. Серце почало ще сильніше боліти. Я почав розуміти що це кара. Кара небес за всі мої витівки, за всі мої гріхи. Я не можу тобі назвати всі свої гріхи, ти станеш мене проклинати. А я хочу померти спокійно, без мук. Юрко, мій вірний слуга, один з найвірніших за моїм проханням пішов на службу до Сіліо, аби розповідати мені про все що робить син. Інформація яку я отримував, не тішила мене. Сіліо ні краплі не жалів мене, навпаки йому не терпілося дочекатись моєї смерті, щоб стати повноправним Бароном. Я ніколи не бажав смерті своєму батькові, знав що йому і так не довго залишилось, це чудо що йому вдалось прожити майже до ста літ. Батько для мене був всім. Так я злився коли він виділяв когось зі своїм дітей, завжди думав "Чим я гірший за них?" Чому він мене так не виділяє як їх? Завжди завидував братам, сестрам, вважав що їх батько любить значно сильніше за мене. Та батько завжди казав що ніколи не ділив любов між дітьми, він всіх любить однаково. А от я до своїх дітей ставився не так добре, на відміну батька. Завжди тиснув на них, вимагав щось, вказував що робити. Навіть на Марека не раз тиснув, і на вас з Армаєм. Я просто хотів щоб в кожного чоловіка нашої Династії були сини. У Армая був лише один син, проте я боявся що Марек не зуміє продовжити рід свого батька. Тому й вимагав від хлопця аби той одружився і наробив синів. Мене сильно обурило коли Марек взяв під своє крило дітей служниці. Не радів коли вона народила йому доньку. А тепер мені вже все одно. Нехай роблять що хочуть, це їх життя, їм відповідати за всі свої вчинки. Я також буду відповідати за все добре і погане там, на Небесах. Боюсь зустрітись з батьками, боюсь побачити в їх очах розчарування -на хвилинку мені здалось що чоловік плаче, здалось що краплинки сліз зявились в кутиках очей, чоловік миттю витер очі рукавом -Щось мене не туди занесло. Я зовсім інше мав тобі розповісти. Азмаро, скажи кого ти бачиш на моє місце? -зовсім несподівано запитав Барон -Кашіл радив мені посадити Армая, але я вважаю що племінник відмовиться, у Марека надто бурхливий характер, він довго не втримається на кріслі. А ще у нього тепер інші клопоти, він тепер зайняв місце свого батька, тож я думаю йому без мене своїх турбот вистачає. На подив Кашіла я почав міркувати, а що якщо приємником назвати не чоловіка, а жінку? -це мене неабияк здивувало, повірити не можу що Янко почав цінувати жінку -В свій час я погано ставився до жінок, вважав їх інкубатором, куховаркою, служницею при власному чоловікові. А от з роками зрозумів, що жінка не просто жінка, це мати, сестра, дружина. Вона може не лише куховарити, вона може підтримати в важку хвилину, порадити щось. Я ніколи не дивився на жінку по іншому, завжди думав що жінки це відстала істота, мізків в неї замало щоб щось вирішувати. А виявилось що це в мене мізків замало, раз я насмілився таке думати про жінок. Добре обдумавши своє рішення посадити на крісло Барона жінку, я почав підбирати кандидаток, от тільки ніяк не міг оприділитись, кого назвати своєю спадкоємицею. Яка з родичок більше заслуговує такої честі. Багато хто заслуговує, але чи прийме якусь з них Станка? Не лише я в Станці відношусь до жінки, як до прислуги, як до матері майбутніх синів. Потрібно щоб не лише я признав її в якості своєї спадкоємиці, потрібно що вся Станка признала її як свого повноправного Барона. Щоб всі її підтримали!