Глава 22

ЯНКО: Минуло три роки. За ці роки життя Станки покращилось, люди оговтались від епідемії, я перестав докучати їм. Час від часу перечитую скарги жителів, на початку мені це було неприємно, вважав що це не мій обов'язок, але згодом звик до цього. Натомість, я скільки всього дізнався про своїх підданих. Раніше скаргами займались Старійшини, проте Кашіл запропонував мені самому цим зайнятись. Старійшини також надалі будуть читати мої скарги, і лише після прочитання віддають мені. Все ж я вирішив хоч трохи почати цікавитись життям тих кого приручив. Маю на увазі, цікавитись життям людей яких взяв під своє крило, ставши їхнім Бароном. Мій син різко подорослішав, у нього почався перехідник вік, почав розвиватись важкий характер, це не моя вина, схоже це мої гени почали про себе нагадувати. Я як міг спілкувався, намагався не допустити погіршення. Все ж я вирішив не робити з сина копію себе. Нехай хлопець буде таким який виросте, нехай сам вирішує який характер йому мати, яке відношення мати до людей. Я вчу його не гнівити людей, хочеш робити їм пакість, роби, але роби так щоб в них не виникло бажання розірвати тебе на шматки. Він важко переживав смерть своєї матері. Мої інші дружини як могли піклувались про нього, не допускали аби він відчував себе самотнім, та рідну матір ніхто не замінить, це я по собі знаю. Я спокійно ставився до повторних шлюбів свого батька, проте вони не могли замінити мені мою матусю. Чим старіше я стаю, тим більше розумію, характером я пішов не в мати, моя матуся була спокійною, а в свого рідного батька, не в Мацко, а того чоловіка з ким моя мати зрадила своєму чоловікові. Я не виню її в зраді, це був її вибір. Можливо вона закохалась, можливо це було тимчасове помутніння розуму. У всіх таке буває, ми ж все ж не залізні, ми живі люди, ми здатні робити помилки, ми здатні знову і знову закохуватись, йти на зраду. Чим старіше я стаю, тим більше розумію, скільки "добра" я зробив Станці, як сильно гнівив свого батька, як сильно засмучував матусю, як сильно мене соромились брати і сестри. Після епідемії, втративши третину своїх родичів, членів Бай, я наважився змінитись. Чи повірять люди мені? Чи приймуть "нового" Барона? Чи зможу я повністю змінитись? Мені дуже страшно мінятись, дуже страшно просити в когось вибачення. Ні, вибачатись я не буду, не зможу це зробити. А от потихеньку мінятись в кращу сторону все ж спробую. Змінитись я вирішив не просто так, з кожним роком моє здоров'я погіршується, мене вже не тягне до жінок, а я вже не наполягаю на виконанні обов'язків. Тепер жінки в мене в якості господинь, і вихователів дітей. От тільки Сіліо останнім роком почав мене засмучувати. Раніше я по іншому дивився на витівки своїх дітей, сварив, бив їх, і їхніх матерів, тепер я зовсім по іншому на це дивлюсь. Сіліо хлопчик непоганий, от тільки без турботи матері, без її підтримки і мудрого слова, він став трохи некерованим. Огризається до мачух, деколи лізе з кулаками до них, за це я його сильно сварю. Але не допомагає. Жінки терплять, розуміють його, він рано втратив мати, а батько, фактично ним не займався. Я займався, але не так як потрібно було. Я займався ним будучи жорстоким батьком. Здається я не зможу надолужити упущене. Не зможу показати йому свою добру сторону. Схоже мої погані вчинки по відношенню до інших, показали хлопцеві, навчили його, тому що справжній чоловік такий і повинен бути. Не раз від Сіліо отримували його вірні друзі, діти Марека. Спочатку я агрессивно ставився до їх дружби, адже хто вони, а хто він. Але згодом побачив як добре діти служниці ставляться до Сіліо, та і він до них відноситься як до братів, він їх навіть називає братами, вважає їх своїми родичами, хоч не здогадується що Акіра, Акіша, Петша аж ніяк не родичі йому. Але засмучувати його цим фактом я не хочу, прийде час, він сам про все дізнається. Довгий час Сіліо намагався вивідати в мене, причину моєї ворожнечі з Азмарою, і сім'єю Армая. Я втікав від цих запитань, навіщо малому знати через що я ненавиджу цю сім'ю. Я вже сам остаточно заплутався, через що на них гніваюсь. Чи за то що Азмара відмовилась бути моєю дружиною, і на зло мені стала жінкою Армая, чи за її хамське ставлення до мене? Чи за щось друге? Я вже точно не скажу. Сіліо був настільки настирним, що йому таки вдалось дізнатись про таємницю народження Джезуїни. Він дізнався що троє його друзів народженні не від Марека, а від Армідо, покійного чоловіка Джезуїни. От тільки Сіліо не знає одного, те що найкращий друг Акіра аж ніякж не від Армідо, а від мого слуги, тепер вже колишнього, чи все від мого вірного пса-слуги Юрка. Я відпустив Зію, дав волю Юрку, дозволив йому йти зі Станки, проте чоловік відмовився покидати службу мені. Сказав "буду помирати, але вас не зраджу". Тепер Юрко офіційно служить у Чуйвека і його нареченої Габріели, чи в дружини, тут я тоже заплутався. Ці двоє молоді хлопець і дівчина декілька років живуть разом, не як чоловік і жінка, про це мені розповів Юрко, він інколі ділиться зі мною секретами цієї молодої пари. Вони живуть як друзі, як брат і сестра. Хоча заради їх честі вважаються зарученими. От тільки коли в них буде весілля ніхто не знає. Габі, по розповідям Юрка, досі сумнівається в пасинку Голови. Чи можливо Габі просто не хочу пов'язувати себе узами шлюбу. Вона втекла з нагляду дорослих, живе своїм життям, робить що хоче. Хто відмовиться від такого життя? Кожна дитина мріє вирости і зажити своїм самостійним життям. От і Габі напевно за допомогою Чуйвека отримала волю від батьків

-Ну що ти знову наробив? Сіліо, скільки раз тебе просила, не чіпай! Ти як навмисно це робиш, навіщо скажи!?

Голоса з першого поверху винирнули мене з моїх думок, кричала одна з моїх жінок, а винуватцем крику був син

-Що у вас знову коїться? Що за крики на весь дім? Жінко чим знову не задоволена? Що Сіліо вчинив?

-Мій чоловік, я скільки раз просила Сіліо не чіпати чайний сервіз. Він і так протягом місяця розбив три чашки! І ось знову розбив одну чашку. Цей сервіз і так вже нещасний. Кришка на чайничку надбита, одна тарілка загубилась, а потім її знайшли розбитою, чотири чашки розбиті! Я не кажу що це все зробив ваш син, але чашки!