Глава 13

POV АЗМАРА: Минув рік. Повірити не можу з того дня як я приєднала Джезуїну до свого герба, минув уже рік. Важко повірити? Що за цей рік відбулось? Давайте я вам розповім з того самого дня. Як тільки люди розійшлись до мене підійшов пан Янко, його обличчя говорило що він здатен мене зараз роздавити як букашку, але більш менш він стримувався -Не думав що ти до такої дурості дійдеш. Відразу видно в кого ти пішла, в своїх нерозумних батьків, які не вміють нічого робити і їх тому звільнили з роботи. Думаєш що таким чином захистила Джезуїну і її безродних дітей? Не надійся на це! Я вас всіх роздавлю як тарганів, ви пожалієте про свій вчинок

-Янко, я би попросив тебе не ображати це дитя -заступився за мене пан Нодар -У неї не було вибору, їй прийшлось зробити це. А інакше ти б знищив нещасну Джезуїну і її дітей, в чому ця невинна дівчина провинилась? За що ти намагаєшся її вбити? Лише через те що вона стала дружиною Марека, але хіба не це ти завжди хотів? Марек виконав твоє прохання і одружився, а яка різниця кого він взяв за дружин? Як наша Азмара сказала, серцю не накажеш, воно само обирає кого кохати, а кого ні. Заспокійся, краще займись справами

Янко обурено щось пробурчав, поїхав геть, Нодар посміхнувся -Ти його не слухай, завидує тобі, адже у нього немає такого розуму який маєш ти. Проте будь обережною, Янко навряд заспокоїться після цього, сама знаєш

Пан Нодар також поїхав додому. Ми також збирались додому, аж раптом мене за руку схопив батько -Азмаро! Це як розуміти? Ти якусь брудну, безродну, дурну служницю, вуличну повію посміла приєднати до свого герба? А як же ми, твої батьки! Невже ця мерзотниця тобі важливіша за твоїх батьків? Невже я дарма видавав заміж, аби ти потім зовсім про батьків забула? Мені соромно що у мене така дурна донька. Мало через тебе мене і твою мати звільнили з роботи, так тепер ти прилюдно нас осоромила? Невже я мало тебе в дитинстві виховував? -похитав головою батько, я трималась аби не накинутись на нього, як він сміє ображати Джезуїну?

На захист Джезуїни виступив Марек, він грубо відштохнув батька від мене, насупився -Ніколи не смійте ображати мою жінку і мою названу сестру! -оце так пасинок в мене, аж гордість за нього взяла -Ви маєте гордитись своєю донькою, адже не кожна людина зробить такий вчинок. Не кожен господар приєднає як ви сказали брудну служницю до свого герба! Ваша донька готова ризикувати собою заради інших, навіть за вас, а ви цього не бачите. Це Азмарі повинно бути соромно за те що в неї такий негідний батько. Дарма ви так з нею

Батько хотів щось сказати, але його зупинила мати -Олек перестань! Марек правильно сказав. Це нам повинно бути соромно за те що ми так погано відносились до доньки -матуся підійшла до мене, взяла за руки -Моє дитя, моє серце, моя душа співають від думки що в мене виросла така хоробра донька. Раніше я боялась як моя дівчинка виживе в цьому жорстокому світі, та тепер я впевнена, моє дитя подолає будь які труднощі! Так тримати моє сонечко! -мама міцно обійняла мене, я поцілувала її руки, в знак своєї поваги -Марек, тобі повезло що у тебе така чудова мачуха, бережи її. Хоча я впевнена що це вона вас всіх буде берегти від всього злого

Після батьків до мене підійшли Шандор, Олівера, Габріела, спочатку вони подякували мене за подарунок який я зробила їх доньці і сестрі, тут я зловила себе на думці, потрібно було приєднати до герба всіх, Шандора, Оліверу і Габріелу, уже пізно це робити. Нічого я це зроблю пізніще, можливо це буде моїм весільним подарком для Шандора і Олівери. Звісно вони ще не одружуються, але ж колись вони це зроблять, я впевнена всьому

-Пані Азмаро, Азмаро -не знала як до мене звертатись Олівера -Я так рада, це найкращий день мого життя, та не лише мого, нас всіх. Ви захистили мою доньку, ви взяли її під свою опіку. Шандор завжди казав мені "Азмара ніколи не залишить нашу дівчину і онуків в біді". Я спочатку не вірила, адже не всі господарі піклуються про своїх слуг, та тепер я впевнилась що ви здатні захистити будь кого, не важно хто він, вільний чи слуга. Для вас важливо аби це буде добра людина -Олівера легенько мене обійняла, несміливо, адже трохи боялась мене

-Тут не вистачає лише мого сина, Армідо. Якби він побачив це, розцілував би тебе всю! -всі залились сміхом -Дякую Азмаро, тепер я можу спати спокійно. У моєї дитини такі сильні захисники, сім*я пана Армая, Марек її чоловік, і тепер її названа сестра Азмара. Навряд хтось насмілиться піти проти такої великої сили як ваша

Маленька Габріела також міцно обняла мене -Я дуже вдячна тобі! Ти захищаєш мою старшу сестру і моїх маленьких племінників. Я не дуже розумію що дає твій герб, але впевнена що він має чималу духовну силу

Всі ми, тобто сімейство пана Армая повернулись додому, ми ще довго не могли відійти від цього дня, особливо я, яка досі не могла повірити в те що я зробила. Так, я ризикувала, навіть дуже. Що мене чекає потім? Навіть боюсь подумати про це. Ми в сімейному колі відсвяткували наше маленьке сьогоднішне свято, а після цього лягли спати, точніше ні, ми після вечері довго розмовляли, а потім пішли спати. На другий день я вирішила піти до лікарні, не лякайтесь не нічим не захворіла, просто хотіла спробувати повернутись на роботу, щоправда сумнівалась в цьому. Головний лікар довго не хотів мене приймати, впускати в свій кабінет, та зрозумівши що я не піду додому допоки не отримаю своє, таки впустив мене в свій кабінет -Пані Азмара, вітаю вас. Як ви?

Я хмикнула -Ви ще питаєте як я? Ну як сказати не погано. Ви напевно чули що вчора відбулось, пане лікарю?

-Так чув. Ви до свого герба приєднали другу жінку свого пасинка, я був присутнім там. Навіщо прийшли сюди?

Я знову хмикнула, він почав мене дратувати -А ви не здогадуєтесь? -пауза -Я думала ви передумали мене звільняти, і готові прийняти мене назад на роботу. Тепер я обіцяю що не буду пропускати ні дня, приймете?

Пан лікар задумався -Я би рад вас прийняти, нажаль у мене немає причин аби прийняти вас назад в лікарню