Глава 10

POV АРМАЙ: Минув рік. Важко повірити в те що з дня вигнання мого дядька Янко минув рік. Що тільки за цей рік не відбулось. Пан Гунарі багато нових законів прийняв. Марек і Ануш стали близкими друзями, часто гуляють разом, здається Ануш все ж таки буде в майбутньому моєю невісткою, молодшою донькою. Роза трохи одужала, їй дозволили жити в дома. Азмара за цей рак стала ще красивішою і ще більш привабливою. Алія і Джезуїна всю свою любов відають маленькому Акіру. Малюк за цей час багато чому навчився. Перший зубчик, перший крок, перше слово “Мама”. Звісно всі ми були в захваті, найбільше радіє що Акіра ні разу не захворів, хоча діти в його віці дуже чутливі до різних хвороб, та Акірі повезло з здоров*ям. Армідо і Джезуїна також стали близкими, ні вони досі сплять в різних кімнатах, проте завжди проводять час разом з сином. Армідо став справжнім батьком. Навіть важко повірити що настільки сильно можна полюбити чужу дитину. Хоча як каже відома поговорка “Чужих дітей немає”. Я вірю що з часом у них будуть свої діти, адже вони заслужили бути щасливими. Життя прекрасне, що іще можна бажати? Марек став більше приділяти увагу Фонду, здається мій син готовий прийняти на себе обовязки нового директора, хоча сам хлопець відмовляється приймати на себе ці обовязки. Я безмежно люблю свою сім*ю і не уявляю без неї своє життя. Про дядька Янко мало хто згадує, як ніби ніколи не було цієї людини. Чого тільки за цей рік не відбулось, народилось нове покоління в містечку, дехто помер, дехто одружився. Життя не стоїть на місці в містечку, все рухається, все міняється. Та чи довго таке прекрасне життя буде продовжуватись?

POV ДЖЕЗУЇНА: Спитаєте як я пережила цей рік? Щасливо, неймовірно щасливо! Мені нема на що жалітись. У мене мій любимий синочок Акіра, не уявляю тепер своє життя без свого малюка. За цей рік він не раз нас тішив своїми успіхами. Нехай це будуть маленькі не завжди вдалі успіхи, але яка різниця? Головне що це його перші успіхи, його перший крок до самостійного життя. Що він встиг зробити? У нього виліз перший зубчик, він бідний так плакав коли зубчики лізли, разом з ним плакала я від того що не можу нічим зарадити сину, а коли біль в нього проходив він сміявся, сміялась разом і я. Його перші кроки, звісно не з першого разу він почав добре ходити, та і зараз він йде лише за руку, боюсь його маленьку ручку відпускати, аби не впав, дорослі кажуть що я надто ним опікуюсь, може й так. Його перше слово “мама” це було так зворушливо, у мене подих зупинився від щастя, зараз він навчився казати “тато” і “дай”, частіше промовляє своє трете слово “дай”. А скільки в нього енергії, я дивуюсь як такий малюк може так бігати, так він часто падає, але не боїться сам встати на ніжки, спершу плакав, та Марек який став йому як другий батько щось пояснював, і після цього син перестав плакати коли падав. Навпаки син не дає комусь себе підняти, кричить, плаче. Мені завжди здавалось що малі діти нічого не розуміють, що розуміти нормально вони починають лише з 5 чи з 10 років, та я помилялась, якщо поглянути на Акіру, то він не дивлячись на свій малий вік розуміє багато, звісно не все, та коли з ним хтось розмовляє, він уважно слухає і намагається своїми словами відповісти. Так не кожен зрозуміє його “дитячу мову”, що найбільше смішить так це як він намагається своїми словами щось пояснити, зрозуміти тяжко, але зате смішно слухати. Я можу довго можу розповідати про свого сина. Лише жінка яка має дітей зрозуміє мене, це таке щастя мати дитину, розумієш що твоє життя до народження дитини це було не життя, а тепер ти відчуваєш що живеш по справжньому. Щодо інших новин, пан Армай відчуває себе дідусем, іноді допомагає мені з Акірою, каже що коли малюк підросте допоможе з його навчанням. Армідо не дивлячись на те що досі мій чоловік на папері, добре відносить і до мене і до Акіри, ніхто в сім*ї не згадує про те чия кров тече в жилах Акіри. Марек хоч раніше не терпів крики малюка, тепер не буває такого дня щоб “дядько” не побавився з сином. Мені здається що Акіра найбільше з всіх членів сім*ї полюбив Марека. Пані Роза якій знову дозволили жити з нами, також не менше за свого сина приділяє увагу Акірі. Пані Алія часто гуляє з Акірою, якщо мені потрібно зайнятись своїми справами, то середня жінка господаря бере Акіру на себе і гуляє з ним. Спершу син капризував, не хотів відриватись від мене, та тепер він з великим бажанням гуляє з пані Алією. Азмара як і інші члени сім*ї не менше за всіх приділяє малюку свою увагу. Кожний раз молодша пані щось нове вигадує. Буває дні коли Акіра хвостиком ходить за Азмарою, щоб вона приділила йому увагу, навіть якщо хтось інший намагається його на себе переманити, то він все одно буде бігати за Азмарою. Щодо його рідного батька Янко, я бачила його декілька раз на базарі, але не наважувалась до нього підійти. Та чи варто це робити? Він за цей раз ні разу не згадав, про мене, а можливо він не знає що у нього народився син. Та все ж я всьому сумніваюсь, впевнена що Тамаш йому давно розповів про мого сина. Все ж мені образливо що рідний батько не згадує про свою дитину. Шкода що не можна Юрка змусити піклуватись про того кого він “приручив” тобто кого зачав. Але якщо я піду на цей крок, тоді всі дізнаються правду, тоді Армідо і сім*я Бай будуть осоромлені мною. Ні, краще я не буду розповідати правду про Акіру. Будемо жити так як живемо. Та мене одне непокоїть що Акіра коли підросте буде схожим на свого рідного батька Юрка, а не на названого батька Армідо. Хоча кого хвилює на кого схожий син

POV АЗМАРА: Ось уже третій рік я заміжня, третій? Так, третій не помиляюсь. Навіть не віриться, маленькому Акіру скоро буде рочок, на свій юний він він доволі шустрий хлопчик, всім дає жару, особливо мені. Так вийшло що я з малюком дуже подружилась і тепер він мене не хоче відпускати від себе. Пан Армай за цей рік ні разу не доторкнувся до мене, можливо полишив надію на мою взаїмність, іноді мені соромно перед ним за свою поведінку, але що поробиш коли я нічого до нього не відчуваю, окрім почуттів як до батька. Та не будемо про це. Головне що тепер ніхто не вмішується в нашу сім*ю, це я про пана Янко, тепер від далеко від нас, і більше не буде вказувати як нам жити. З юною Ануш я також подружилась, досить мила дівчинка, і здається що Мареку вона дуже подобається. Щодо мене, я живу непогано, батьки не дістають, точніше я до них рідко ходжу в гості, тепер я вся належу маленькою Акіру. Дивлячись на це маленьке шустре чудо, мені самій хочеться мати дітей, але точно не від свого чоловіка. А от від кого, невже на стороні знайти чоловіка? Та ні, я звісно хочу мати дітей, проте на таку підлість не піду, та і сама собі не пробачу якщо буду мати коханця на стороні. Мені історії з Мареком вистачило, тож забуду про свою мрію мати дітей, і буду тішитись чужими дітьми. Настане час Марек стане батьком, здається мені що в нашій сім*ї буде багато дітей, що ж це краще аніж жити самотньо без дітей. Добре, час покаже що буде в майбутньому, головне щоб це тихе, спокійне життя не закінчилось раптово. Та ні, я повністю впевнена ми більше не зазнаємо ніякої біди