Глава 7

POV АЗМАРА: Пройшов місяць, скажете що багато? Так дійсно, за цей місяць багато чого змінилось, майже вся жіноча стать містечка влаштувалась на роботу, я не виключення. Не можу описати на скільки я була рада, коли влаштувалась на роботу в лікарню. Поки що я медсестра, але згодом стану лікарем. Навіть моя матуся влаштувалась на роботу, правда не лікарню, а в школу, у неї же чудовий голос, от і вчить дітей співати. На жаль пані Ермелінда не змогла влаштуватись, її не відпустив Янко. Старий дурень, ніяк не звикне що тепер інші часи, що тепер жінка не зобов'язана жертвувати своєю молодістю, життям заради сім*ї. Тепер завдяки Барону Гунарі всі ми жінки отримали право на роботу! Тепер жінка може робити що хоче, тобто в межах розумного. Вона тепер може не лише займатися дітьми, але і про себе не забувати. Пані Алія також влаштувалась працювати, правда не на цілий день, жінка все ж звикла бути в дома, тож декілька годин працює, а потім йде додому. Та вона все ж не змогла довго бути на роботі, тому вирішила що буде працювати вдома. Несподівано пані Алія відкрила в собі талант, вона почала шити одяг, і в неї це чудово виходить. Щодо пана Янко, то він на диво притих, та ми всі чудово знаємо що ця тишина не просто так, він просто чекає, чекає підходящого моменту аби напасти на когось із нас. Щодо нас, Армай і Марек кожний день пропадают на роботі, жінок уже менше стало, адже Янко їх не ображав, та і інші чоловіки менше почали ображати своїх дружин. Марек чудовий помічник, він добре розбирається в справах. Щодо мене, іноді я тоже допомагаю Армаю, він перестав до мене домагатись, але іноді бачу його очі, які кажуть на скільки він мене хоче. Роза поки її здоровя дозволяє живе з нами, потроху почала ходити, їй завжди допомагає Джезуїна і Алія. Служниця іноді поглядає на молодого господаря, Алія якось призналась що Джезуїна любит Марека, але не сміє про це говорити. На жаль в містечку заборонено одружуватись з слугою,але бували випадки, коли все ж таки одружувались з слугою, служницею. Та напевно Джезуїні не судилось стати дружиною Марека, хм, вона може стати жінкою Армідо? Якщо я змушу його одружитись, то він переїде сюди, або же забере Джезуїну в дім Варс. Ні, я не можу так вчинити з Армідо, своїм братом. Тим більше я знаю що таке бути одружений насильно. Все ж я вірю що Джезуїна, Армідо знайдуть своє кохання, будут щасливі, хоч вони будут щасливими на відміну від мене. Ні, я щаслива з Армаєм, він чудова людина, але все ж важко бути жінкою немолодого чоловіка. Що ж я сама дала згоду, тож саму себе треба в цьому винити. Я сильна, я не жаліюсь на життя, тим більше коли Гунарі дав добро на роботу. Я задоволена своєю роботою, я медсестра, допомагаю всім. Та мене одне непокоїть, Марек, мені здається чи він якось дивно на мене дивиться. Невже почав проявляти до мене цікавість? Дуже цікаво, пасинок і мачуха, за таке нас осудять одразу, тим більше Армаю не сподобається. Признаюсь Марек останнім часом почав мені подобатись, шкода що я не стала його жінкою, може зараз ходила вагітною? Про що я думаю, він же відмовився від мене, тепер я його друга мачуха, забудь Азмара! Не смій думати про заборонене. Якось одного, я і Марек ми намагались пройти через двері, але не знали як це зробити, обидва намагались пройти, він встав, аби я пройшла. Не можу описати що я тоді відчула. Всім тілом я притулилась до Марека, він був трішки вищим за мене, я відчула як в мене почали горіти щоки, я почула як шалено б'ється його серце. На секунду здалось що він мене поцілує, та ми розійшлись по своїх сторонам. Цілий день я не могла забути це відчуття. Такого зі мною ще не відбувалось, скільки раз я притулялась до Армідо, і нічого, а тут, я ладна була провалитись скрізь землю. Невже це моє 18-ліття так подіяло? Я стала повнолітньою і тепер сміливо можу хотіти чоловіка? Ох, це тяжко, не знаю як з цим боротись. Розповісти не можу, боюсь не зрозуміють, осудять. Після цього я намагалась не наближатись досить близко до Марека. Але не все стається як ми загадуємо, ніколи не знаєш що з тобою буде через якийсь час, в цьому я переконалась

Одного дня пані Розі раптово стало погано, Армай, Алія, Джезуїна, Тамаш повезли її в лікарню, мене та Марека залишили дивитись за будинком. Аби не сумувати я вирішила поприбиратись в сараї, під час прибирання не почула як в сарай зайшов Марек, він спиною сперся в дверну раму, споглядав за мною. Коли я повернулась до нього лицем, він посміхався, через секунду досить близко, впритул наблизився до мене, мовски поклав руки на талію, по ідеї я мушу зкинути його руки, але чомусь цього не зробила. Хвилина, і ми палко цілуємся, це був мій перший поцілунок, дорослий поцілунок. В дитинстві я цілувалась з Армідо, але це були дитячі поцілунки, а з Мареком це дорослий поцілунок, раптом ми впали на солому, він почав цілувати мої губи, шию, над грудьми, бо я ношу глибокі вирізи в сукні. Через його ніжні поцілунки, я почала часто дихати, за мить його рука опинилась на моєму бедрі, не одразу я оговталась і відпихнула його від себе -Ні! Марек, не потрібно, не треба, прощу! -намагалась встати, та він знову почав мене цілувати, зі злості я дала йому ляпас, це змусило його залишити мене в спокої, мовчки хлопец ображено зиркнув на мене і вийшов з сарая. Що я відчувала в цей момент? Сором! Невже я цілувалась з пасинком? Зі своїм колишнім нареченим? А якби я не почала противитись, то між нами? О ні! Ні! Цього не мусило бути, ні я вірна дружина свого чоловіка, але ж Марек, чому мене почало до нього так тягнути? Ні, це не кохання, це просто захопленість, я впевнена, він симпатичний, а яке в нього тіло, ненавмисно я раз бачила його голий, зі спини, яке у нього тіло. Ах. З думок я себе вирвала ляпасом. Азмаро, про що ти думаєш! Прийди в себе! Дурепа! Зібравши свої думки я піднялась на ноги, вийшла з сарая, потрібно знайти Марека, аби пояснитись з ним, а може не варто? Зробити вигляд що нічого не було. За якийсь час наші вернулись, окрім Рози, вона була змушена залишитись. Ми з Мареком за столом старалися не дивитись на одне одного, я розуміла він образився за ляпас, але ж у мене не було вибору, інакше я згрішила з ним, а цього не переживуть його батьки і мої також. З тих пір пройшло ще пару днів, здавалось Марек забув про випадок в сараї, але як виявилось це не так. Наші знову поїхали по справах, тобто Армай в Фонд на роботу, Марек попросив дати йому сьогодні відпочинок, Алія пішла провідати Розу, Джезуїна на базар за продуктами, Тамаш по своїх справах. На цей раз я знаходилась в своїй кімнаті, читала книгу. В кімнату заходить Марек, без зайвих питань, сідає на ліжко, за мить ми знову цілуємся. На цей раз все серозно, я не відпихаю його, а навпаки відаюсь поцілункам. Його рука опинилась на моєму бедрі, я не проти. Ми збираємся роздягнутись, та раптом чуємо як гримнули вхідні двері і голос Джезуїни, яка прийшла з базару. Знову ми мовчки розходимось, що це зі мною діється? Чому я відаюсь йому? Хто мені нарешті пояснить!? Ні, не можна бути з ним наодинці. Хто може мені пояснити? Мій брат, Армідо! З ним у мене не було секретів, мені терміново потрібно до нього. Дочекавшись повернення пана Армая додому, я відпросилась у нього до батьків, хоча насправді мені потрібно зустрітись з Армідо, а не з батьками, все ж потрібно і з ними побачитись. Отож, коли Тамаш приготував мого Вітра я поскакала до свого колишнього будинку. Зустрів мене Шандор, який повідомив що батьків немає, цікаво, а як же вони без Шандора, адже він завжди їх кудись возить, виявилось батьки просто на роботі. Отож я вільно могла поговорити з Армідо, побачивши мене він зрадів, ми обнялись, поцілували одне одного в щоку, зайшли в фруктовий сад, де сіли на лавку. Він обняв мене за плече, посміхався -Радий тебе бачити Азмаро, давно ти нас не провідувала, як поживаєш, як Бай поживають? Чув ти влаштувалась на роботу, вітаю, твоя мрія збулась. Але ти якась збуджена, що сталось?