Глава 3 (Сім*я Варс, Бай)

POV АЗМАРА: Ще зі вчорашнього дня я не розмовляла з батьком, матуся також не розмовляла з ним. Батько намагався декілька раз розговорити, але ми просто йшли в свої кімнати. Ось рано прокинувшись, я з мамою накрила на стіл, коли ми сіла їсти, з нами заговорив батько

-Можете обіжатись скільки вам влізе, але сьогодні якщо ви не забули, ми йдемо в гості до Бай, тому вам обидвом прийдеться розмовляти з господарями, а то подумают що ви оніміли від радощів. Після сніданку будемо збиратись йти в гості, гарно одягніться. Азмара ти не забудь свою сукню, про яку я вчора тобі казав, а ти -поглянув на матусю -Тоже одягнись, може в тебе немає гарного одягу, хоч щось одягни. Головне аби не соромити мене своїм виглядом

Ці слова не змогла спокійно слухати мама -Ах, соромити тебе своїм виглядом? А що з моїм виглядом не так? я стара, страшна, якась беззуба бабка? Ти думай що кажеш! Тоже меня молодик знайшовся!

-О, що уже голос прорізався хіхікнув батька, впіймавши зле лице мами, опустив очі в тарілку, він знав що мама в пориві злості може кинути в нього тарілку, так було пару раз -Я просто сказав що ваш одяг має бути бездоганним, нічого дурного не мав на думці -намагався виправдуватись

-Мовчи краще, поки я щось не зробила з твоїм виглядом -пригрозила мама

Доїдали ми уже мовчки, батько не наважився ще щось сказати, бо б тоді дійсно почалась війна, я злегка посміхнулась. Пишаюсь своєю мамою, вона знає коли постояти за себе, і без остраху може вдарити батька. Ні, вони люблять одне одного, просто по своєму, як у всіх сім*ях між ними бувають суперечки. Закінчивши снідати, ми всі розійшлись. Мама сказала аби я вбиралась, а сама пішла мити посуду. Зайшовши в свою кімнату, зі шафи я витягнула свою улюблену сукню, яку приміряла на собі ще вчора. Нагадаю ця сукня, з довгими рукавами, зелена як травичка, з візерунками квіти, коні, края були розшиті золотими нитками. Так ця сукня може зачарувати будь кого. Обережно одягнула її, боючись що порву поки надягну, але на щастя я легко влізла в неї. Так, по розмірам вона мені ще підходить. Покрутилась перед зеркалом, яка ж я красуня, очей не відвести. Тепер потрібно одягнути прикраси, я не дуже люблю їх, завжди я ношу сережки і браслет, більше нічого, не люблю одягати багато прикрас. Чомусь коли на жінці купа прикрас то думают що вона якась вульгарна. Надягати багато прикрас можна на якісь свята, аби виглядати красунею. Зараз я з шкатулки витягла сережки з ізумрудом, золотий браслет, і невеличкий кулон в вигляді золотого сердечка. Ось і все, тепер я дійсно красуня. Залишилось лише зробити зачіску, її зробить матуся, бо сама я не зможу, виглянувши з кімнати я крикнула матусю, щоб допомогла. Через лічені хвилини вона зайшла в мою кімнату

-Яка ти красуня, королева ти моя! -не могла налюбуватись мною -Ох, завжди мрія щоб ти саме так виглядала на сватанні, звісно не про таке я мріяла як зараз у нас -зітхнула -Добре, сідай, зроблю тобі зачіску!

Я сіла, і матуся взялась чаклувати над моїм довгий волоссям, я забула сказати, що моє волосся досягає моєї талії, тому можете уявити як довго і тяжко з нього робити зачіску, але за декілька хвилин на моїй голові красувалась прекрасна зачіска

-Ось і все моя люба. Тепер ти дійсно схожа на королеву. Певна що ти там всіх зачаруєш! -хіхікнула матуся, проте мені було не до сміху -Не роби сумне лице, мені і без цього тяжко. Я все розумію доню, та у нас немає вибору, прийдеться йди в гості. Гаразд, я піду сама вберусь, покличу тебе коли будемо виходити -матуся вийшла в кімнати

Я не хотіла сидіти в своїй кімнати, чекати коли прийде час виходити, тому сама вийшла з кімнати, і за лічені хвилини опинилась в саду, сівши на лавку, оглянулась, в надіях побачити Армідо. Ось нарешті побачивши його, я покликала до себе. Хлопець швидко до мене підбіг, і застиг коли побачив перед собою красуню

-Не дивись так, мені не по собі від цього -мої слова заставили його оживити

-Вибач, ти просто.. Я ніколи не бачив тебе такою гарною. Переді мною ти, чи фея зійшла з небес? -засміявся юнак

Мені було приємно це чути, знаю що Армідо каже правду, він ніколи мені не збрехав, тому я ще більше впевнилась що виглядаю чудово. Я почула за спиною голоса своїх батьків, юнак одразу схилив голову перед ними, я встала з лавки, злегка посміхнувшись. Невідомо звідки появився Шандор, він також схилив голову перед батьками і мною

-Карета готова, прощу сідати в неї -слуга повів нас до нашої білої карети, запряжена двома красенями чорними конями. Спочатку сіла я з мамою, а потім батько. Шандор закрив за ним двері, і за хвилину ми рушили. З вікна я бачила як мені рукою маше Армідо. Боюсь що я його не скоро побачу. Якщо ж весілля буде, то мені прийдеться до церемонії жити у Бай, аби ознайомитись зі всіма. Все ж я надіюсь що нікому не сподобаюсь і тоді ніхто не змусить мене одружити, шкода що я не можу бачити майбутнє, зараз це б мені пригодилось. Страшно боюсь, дуже боюсь що це мій останній день коли я вийшла з свого будинку, назавжди. Ох, не треба думати про погане. Звісно я всім сподобаюсь, і Марек візьме мене в дружини, жах, на цьому і закінчення моє безтурботне життя. В кареті ми їхали мовчки, матуся взяла мене за руку, аби хоч якось заспокоїти, батько навпаки світився як вечірній ліхтар. А може Марек не такий вже поганий, може з часом я покохаю його? Звісно я все розумію, якщо не зараз вийду заміж, то потім все одно змусять. Жорстоке життя кожної жінки нашого містечка. Нас немов як худобу продают іншому господарю, і не важно що ми про це думаємо, у нас немає своєї думки. Я надіялась що хоч в своїй сім*ї знайду підтримку, розуміння, та де, всюди одинаково. Як зараз образливо, навіть хочется плакати з несправедливості, жорстокості. Спокійно Азмара, будь сильною, покажи всім що ти сильна і тебе ніщо не лякає

POV МАРЕК: На ранок мене розбудила Джезуїна, це я її вчора попросив мене розбудити, бо я довго не міг заснути. Дівчина сказала що Тамаш привіз матусю, тому швидко вставши з ліжка я спустився до матері, яка спокійно їла на кухні. Ось уже декілька років вона пересувається на візку, ні, вона може ходити, але в неї настільки ослаблений організм цим жорстоким лікуванням, що ледве на ногах стояти може. Мама побачивши мене усміхненого, протягнула рука