13. Історія про прізвиська: Чому слова можуть ранити.

    У сонячному місті, де будинки були схожі на різнокольорові кубики, жила дівчинка на ім'я Оленка. Вона була дуже мрійлива і часто дивилася в небо. Її волосся було руде, як вогник, і тому деякі діти почали називати її "Білочка", натякаючи, що вона завжди метушиться, як маленька тваринка. Спочатку Оленці було смішно, але потім стало неприємно. А ще був хлопчик, Артемко. Артемко був трішки повільний, коли треба було швидко перевзутися на фізкультурі або знайти потрібну сторінку в книжці. Він був дуже ретельний, але неквапливий. За це однокласники прозвали його "Черепашка".

  Одного дня, на великій перерві, Оленка тихенько малювала на лавці дивовижну квітку, схожу на сонечко. Повз пройшла група дітей.

— Дивіться, це наша "Білочка" стрибає по лавках! — голосно вигукнув хтось із них.

Оленка враз відчула, як її щоки стали гарячими, ніби вона червона від сорому. Її рука затремтіла, і лінія на малюнку вийшла крива. Їй стало так прикро, що захотілося сховатися. Тим часом Артемко намагався допомогти вчительці розкласти на партах нові зошити, щоб не переплутати. Він робив це обережно-обережно, перевіряючи кожне прізвище.

— Швидше, "Черепашка"! Ти до вечора не впораєшся! — засміявся інший хлопчик, хапаючи пачку зошитів і розкидаючи їх за секунду, але не зважаючи на порядок.

  Артемко опустив голову. Йому здавалося, що він справді став такою собі незграбною повільною черепахою. Він перестав пропонувати свою допомогу, бо боявся знову почути це прізвисько. Оленка і Артемко, відчуваючи себе засмученими, сіли поруч під великим старим каштаном. Вони мовчали. Раптом вони помітили біля кореня каштана маленьку, дуже стару дерев'яну скриньку. На ній був вирізаний напис: "Скринька Слів, що Ранять". Діти обережно відкрили її. Вона була порожня. Але щойно Оленка подумала: «Якби я могла сховати прізвисько "Білочка" у цю скриньку...», як скринька тихенько дзенькнула і всередині з'явився маленький легкий горішок. Артемко це помытив і собі ненароком подумав: «Я віддав би все, аби "Черепашка" зникла...», і у скриньці з'явився маленький камінчик.

   На гілці над ними сиділа Мудра Сова, яка весь час спостерігала за дітьми.

— Я бачу, ви знайшли Скриньку Слів, що Ранять, — тихо сказала Сова. — Ви бачите, що в ній? Дрібниці, неважливі у житті, але вони також мають вагу. Коли хтось говорить образливе слово, воно стає невидимим, але дуже важким вантажем у чиємусь серці. Оленко, твоє прізвисько — це горішок. Горішок може здаватися легким, але якщо його кидати в тебе знову і знову, це боляче, чи не так? Це слово змусило тебе соромитися своєї енергійності та швидкості.  Артемку, твоє прізвисько — камінчик. Камінчик важкий. Це слово змусило тебе думати, що ти поганий, повільний і не можеш нікому допомогти.

Сова подивилася їм прямо в очі.

— Прізвиська — це не справжні імена. Справжні імена дають батьки з любов'ю. Коли ви називаєте когось образливим словом, ви кидаєте цей вантаж прямо їм у душу. Іноді ви не помічаєте, але душа у них болить, як від справжнього удару.

Оленка і Артемко зрозуміли.

— Я люблю малювати і вигадувати нові світи, — сказала Оленка. — Я не "Білочка". Я — Оленка-Чарівниця.

— Я, можливо, не найшвидший, але я Артемко-Майстер. Я завжди все роблю ретельно і якісно, хоч і неквапливо, — посміхнувся Артемко.

  Вони вирішили: жодна скринька не вмістить усіх образ, якщо ми будемо їх створювати. Наступного дня, коли хтось спробував знову назвати Оленку "Білочкою", вона просто відповіла:

— Моє ім'я — Оленка. А ще я вмію робити справжні дива на папері. Хочеш подивитися?

А коли хтось посміявся із Артемка, він спокійно сказав:

— Я Артемко. А якщо мені потрібен час, щоб щось зробити, це тому, що я роблю це дуже ретельно і на совість.
 Інші діти побачили, що прізвиська більше не працюють, бо Оленка і Артемко сильніше за ці слова. Вони зрозуміли, що називати друзів їхніми іменами набагато приємніше і правильніше.

Отож, запам'ятайте, діти: Кожне погане слово, як камінчик або горішок, які падають у чиюсь скриньку. Краще наповнювати один одного добрими словами, які дарують крила, а не вантаж!